Що стосується міст з неповним магдебурзьким правом, то в одних з них, наприклад, у Кремінці, існувало окреме війтівство, а в інших воно було з'єднане з старостівством, наприклад, у Ковелі. Старості належало господарське управління містом. Війту належала і судова влада. Посередником між війтом І місцевою громадою був лент-війт, який призначався війтом довічно з міщан і не повинен був брати участь у раді.

Міста з неповним магдебурзьким правом мали виборний магістрат (раду). Члени ради називались бурмістрами, їх вибори (чотири особи) проходили щорічно. Судова влада у таких містах не була відділена від адміністрації. Будь-які справи, цивільні чи кримінальні, вирішувалися загальним урядом — лент-війтом, бурмістром, радниками і лавника-ми. Лавники, нарівні з радниками, також брали участь у вирішенні адміністративних справ.

На Лівобережній Україні управлінням і судом, за магдебурзьким правом, було наділено Київ, Чернігів, Ніжин, Переяслав, Стародуб, Козелець, Остер, Почеп, Погар, Мглин, Полтаву та Новгород-Сівер-ський. Переважна більшість цих міст одержала магдебурзьке право ще до 1654 року.

Першим одержав магдебурзьке право Київ, потім — Переяслав. Інші міста одержали привілеї вже у XVII ст. У Києві першу згадку про магдебурзьке право знаходимо в уставній грамоті Великого князя Литовського Олександра київським міщанам 1494 р., але існує дум-ка, що цим правом місто користувалося ще за князя Вітовта на початку

56

XIV ст. Основні засади цього права — виборне самоврядування. Міща-ни обирали війта і магістрат (раду), які й управляли усіма справами міської громади. Існував автономний суд. Феодали не мали права су-дити міщан, незалежно від адміністрації (литовського, польського чи московського воєводи). Існують суперечливі відомості щодо того, користувався Новгород-Сіверський магдебурзьким правом за поль-ської адміністрації, чи ні. За російської адміністрації магдебурзьке право в Новгород-Сіверському було поновлено на прохання міщан ге-тьманом Розумовським у 1758 р. Ще раніше, а саме у 1752 р., Розу-мовський наділив магдебурзьким правом Полтаву.

Досліджуючи історію Лівобережжя, Д. Багалій звертався до со-ціально-юридичної проблематики, присвятив декілька робіт з історії магдебурзького права в містах Лівобережної України. Це невеликі за обсягом статті, повідомлення, видані в 1882-1917 рр.1 Проблема місцевого самоврядування була однією з актуальних в дореволюційній історіографії в Росії2, оскільки певною мірою відображала політичні симпатії ліберальних істориків. На той час, коли Д. Багалій розпочав вивчення історії магдебурзького права, в історіографії України вже були відомі роботи В. Антоновича3 та М. Владимировського-Будано-ва4, які розглядали цю проблему відносно Правобережної України.

Джерельною базою праць Д. Багалія значною мірою слугували документи особистих зібрань О. Кістяковського5 і А. Лазаревського, а також матеріали Харківського історичного архіву (жалувані ко-ролівські грамоти містам). На основі цих документів учений розпочав першу у вітчизняній історіографії спробу цілісної характеристики магдебурзького права в містах Лівобережжя в ХУІІ-ХУШ ст.6

1 Див.: Багалій Д. І. Нарис Історії України на соціально-економічному грунті. - К., 1928. - С. 59.

2 Див.: Шапиро А. Л. Русская историография в период империализма: Курс лекций. - Львов, 1963. - С. 37.

3 Див.: Антонович В. Б. Монография по истории Западной й Юго-Запад-ной Руси. - К., 1885. - Т. І. - С. 159-170.

4 Див.: Владимировский-Буданов М. Ф. Немецкое право в Польше й Литве // Журнал Министерства народного просвещения. - 1868. — № 8. — С. 467—554; №11.- С. 519-586; № 12. - С. 772-803.

5 Див.: Права, по которьім судится малороссийский народ. — К., 1879. — С. 55— 97; Права, за якими судиться малоросійський народ. - К., 1997. - С. УІІ-ХІУШ.

6 БагалейД. Й. Магдебургское право в Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения. - 1829. - № 3. - С. 15; Маг-Дебургское право в городах Левобережной Малороссии // ТрудьІ десятого археологического сгезда в Риге. - М., 1899. - Т. І. - С. 247; Історія Слобід-ської України. - X., 1918. - С. 159, 168.

57

Д. Багалій характеризував міське самоуправління в Лівобережній Україні у першій половині XVII ст. таким чином: магдебурзьке право дарувалось тут з огляду на суто економічні міркування, а саме для збільшення кількості ремісників. Будь-яка людина, яка мала у місті майно або який-небудь промисел, перебувала під відомством магіст-рату. Міське управління очолював війт. Бурмістри, радники і лавни-ки обиралися з середовища міщан, з осіб, які знали магдебурзьке пра-во. На основі грамоти 1625 р. у Стародубі вони повинні бути католи-ками, а у Чернігові та Ніжині цього не вимагалось. Уперше урядників обирали війт з громадою, а потім — війт, урядники і громада. Війт з лавниками і бурмістр з радниками могли судити не тільки місцевих міщан, а й усіх приїжджих при зіткненні їх з місцевими жителями. Судочинство мало проходити за магдебурзьким правом, у Чернігові та Ніжині — польською мовою, а у Стародубі — на основі грамоти 1652 р. протягом перших двадцяти років польською, а потім латинською мо-вою. Апеляційний порядок для різних міст був різним, але останньою інстанцією вважався король. Міста, що користувалися магдебурзьким правом, мали певну земельну власність. Крім цього, для поповнення різних видатків, як-то: плати міським урядникам та іншим службов-цям, було введено низку міських податків: торгове мито з привезених товарів: вагове від ваги; помірне від міри, мостове. Місто одержувало прибуток також від здавання внайми міських готельних дворів, лазень, цегляних підприємств, пивоварень тощо. У