У містах проводилися базари і ярмарки. Міщани одержували різні пільги від торгівлі та промислів: вони могли вільно виготовляти горілку, варити пиво та мед, звільнялись від багатьох натуральних обов'язків, наприклад, підводного, постійного, сторожового. Проте вони завжди виконували такі обов'язки: поставляти певну кількість ратників, оплачувати побудову та ремонт укріплень, платили ордин-щину1. Наприклад, у 1633 р. переяславських міщан було звільнено від з'явлення в обоз та зобов'язано брати участь тільки у посполитому рушенні.

У 1651 р. Україна одержала підтвердження непорушності своїх прав: містам було видано жалувані грамоти на магдебурзьке право. Чинними збірниками магдебурзького права були збірники Щербіча і Троїцького польською мовою. На думку Д. Багалія, перші переклади

1 Див.: Русская знциклопедия. - Пп, 1914. - Т. XI. - С. 432-433. 58

магдебурзького права на українську мову слід віднести до другої по-ловини XVII ст., але більшість перекладів з'явилась у XVIII ст.

Крім названих збірників, магістратські суди користувалися Ли-товським статутом1 та місцевими звичаями. В основу магістратсько-го самоуправління на Лівобережній Україні покладалися виборні за-сади, але ступінь цього самоврядування не всюди був однаковий. У торгових містах, таких як Ніжин і Стародуб, він був набагато вище, ніж в Остері, Мглині чи Новгород-Сіверському.

Траплялися випадки, коли у цих містах магістратське управління зовсім завмирало та поступалося місцем ратушному, яке відрізнялось менш самостійним характером. У ратушах засідали тільки війт та три бурмістри. Ратушне управління існувало і в усіх містах, за винятком привілейованих, тобто таких, які одержали магдебурзьке право. Війт після 1654 р. обов'язково обирався з середовища міщан та затверджу-вався гетьманом, а пізніше — генеральною військовою канцелярією. Вибори проходили при зібранні міщан та цехових людей вільними го-лосами. Значний вплив на вибори справляли українські полковники. ' Війту належала адміністративна та судова влада. На магістраті ле-жав обов'язок щодо міського благоустрою, він мав регулювати ціни на продукти харчування, наглядати за торгівлею, забороняти шкідливі ігри та розваги, піклуватися про дотримання чистоти, про безпеку від пожеж. Магістратський суд перебував у руках війта і лавників, але на Лівобережній Україні у суді брали участь також інші міські урядники. Цивільні та кримінальні справи суд розглядав у магістраті (не менше п'яти урядників) або ратушах (не менше трьох урядників). У криміналь-них справах рішення (вироки) передавалися на затвердження вищих інстанцій. Спочатку це були полковий суд та полкова канцелярія.

1 Див.: Юридичний словник-довідник. - К., 1996. — С. 318.

Литовські статути — це кодекси феодального права Великого князівства Литовського, які діяли на українських землях. Видано три Литовські стату-ти: 1529 р. (так званий Старий), 1556 р. (Волинський), 1588 р. (так званий Новий). З цих трьох статутів найдосконалішим був Литовський статут 1558 року. Він складався з 14 розділів та 488 артикулів. У статуті значно зберігалися основні засади давньоруського права. Литовський статут діяв, зокрема у Київській, По-дільській та Волинській губерніях до 1840 р. Литовські статути широко вико-ристовувались під час складання Соборного уложення 1649р., «Прав, за яки-ми судиться малоросійський народ», «Суду і розправи». Але єдиної думки щодо скасування магдебурзького права в Україні не існує. Деякі автори XIX таХХст.ст. називають різні дати: 1840р., 23 грудня 1834р. магдебурзьке право скасовано в Києві. У літературі називається також 1775 р., 1776 р. магдебурзь-ке право скасовано в усіх містах за винятком більш великих міст.

59

У ці органи подавались і апеляції. У середині XVIII ст. усі магістрати були звільнені від юрисдикції полкових судів, і апеляції на рішення магістратських судів тепер надсилалися генеральному суду. На війта скарги подавалися до вищого суду, на урядників — до магістратсько-го. Крім міських урядників, у магістратському суді засідали також представники козацького уряду; полковник, полковий суддя, полко-вий сотник. У 1728 р. під час виборів гетьмана Данила Апостола йому було у «Решительньїх пунктах» підкреслено, що в Україні діють маг-дебурзькі та саксонські статути, які суперечать один одному. Тоді ж було вирішено створити комісію для перекладу на російську Зводу законів, за якими судиться малоруський (український) народ. Комісія була створена у 1728 р. і засідала у Глухові, 1734 р. була переведена у Москву, а 1735 р. знову повернулась до Глухова. Після тривалих зволікань і змін складу комісій у 1743 р. Звід був виданий під назвою «Права, по которьщ судится мадорусский народ».

У 1744 р. цей Звід було надіслано до сенату, але у 1756 р. його по-- вернено гетьману Розумовському для перегляду. У 1758 р. було скли-кано генеральну старшину. Подальша доля Зводу невідома, і О. Кістя-ковський вважав, що це було зроблено умисно. Щоправда, у 1767 р. II Малоросійською колегією на чолі з її секретарем О. Безбородьком було створено «Екстракт малоросійських прав» — систематизований збірник норм державного, адміністративного та судового права. Цей збірник було складено так, щоб довести необхідність відновлення ав-тономного стану України. Проте, оскільки ця ідея суперечила політиці царату, збірник було передано в архів1. У 1783 р. магістратські та ра-тушні суди було замінено на суди, які почали діяти на основі «Уста-новлення про губернии» 1775 р. та інших актів. У 1796 р. імператор Павло І поновив попереднє управління в Україні, але цей імператор-ський крок уже не повернув магдебурзьке право, яке передбачало рівність усіх міщан перед законом.

За часів Російської імперії магдебурзьке право не вписувалося в централістичний імперський лад, і тому