Всі перелічені старшини входили до полкового уряду.

Полк, своєю чергою, поділявся на 10—15 сотень. До кожної сот-ні входило кілька містечок та багато сіл. Сотні підлягали полковому уряду. Управління ними здійснювали сотники, сотенна старшина (писар, хорунжий, осавул) і канцелярія.

На сотників покладалися повноваження виконавчої влади на міс-цях: оприлюднення і негайне виконання всіх указів, одержаних із полкової канцелярії; проведення ревізій населення; описів майна; доставка продуктів харчування; затримання російських селян — уті-качів. Влада сотника була майже необмеженою на території сотні.

Посада сотника нерідко була спадковою. Однак, з 1715р. сотен-ній старшині було дозволено лише рекомендувати трьох претенден-тів, а гетьман і царські урядовці затверджували одного з них на по-саді. Після смерті Д. Апостола призначення сотників стало преро-гативою генеральної старшини, полковників і царських урядовців.

146

Нижчий і найчисленніший прошарок козацької старшини ста-новила сотенна старшина, її призначали полкові канцелярії, які й давали різноманітні доручення.

З ліквідацією полково-сотенної системи управління та автоном-них органів місцевого самоврядування припинила існування Укра-їнська гетьманська держава. Спершу на територію Війська Запо-розького було поширено царську Постанову про заснування губер-ній, якою ліквідовувалися полки та сотні як адміністративно-тери-торіальні одиниці, а указом військової колегії від 28 червня 1783 р. замість 10 лівобережних козацьких полків створювалися регулярні карабінерні кавалерійські полки.

Суспільний лад

У 60—70-х роках XVII ст. провідні місця в суспільних відносинах Гетьманщини почали посідати представники військової козацької знаті. Вони брали безпосередню участь у визвольній війні, після за-кінчення якої продовжували виконувати військову службу на ко-ристь Війська Запорозького. Провідний стан українського суспіль-ства дістав назву знатне військове товариство. Своєю чергою, воно поділялося на три основні прошарки:—

бунчукове товариство — відомі своїми заслугами, авторитетом чи соціальним становищем люди, яких гетьман узяв під свій бунчук (гетьманський знак). Відтоді бунчукові товариші потрапили під особисту юрисдикцію самого гетьмана. У більшості своїй то була ге-неральна старшина. Вона мала певні привілеї, судилася лише геть-манським судом;—

військове товариство. Підпорядковувалося Генеральній війсь-ковій канцелярії. До складу товариства вводилися авторитетні вій-ськовики, що залишилися за межами чітко визначеного кількісно бунчукового товариства. Судочинство щодо них проводив особисто гетьман;—

значкове товариство. Значком називався прапор (корогва). Осо-ба, що приймалася «під значок», вилучалася з козацького загалу і передавалася під юрисдикцію полкової управи. Лише полковникові надавалося право зараховувати до складу значкового товариства.

Усі знатні військові товариші несли обов'язкову військову служ-бу, володіли маєтками до «ласки військової». У мирний час викону-вали певні службові доручення та адміністративні функції, у воєн-

147

ний — мали направити до козацького війська означену кількість озб-роєних воїнів. У разі відмови виконати названі вище умови наклада-лися грошові стягнення, але земля не відбиралася. Саме зі складу знатного військового товариства формувалася козацька старшина.

На відміну від Польщі та Литви, на другому плані ієрархічної пі-раміди опинилася українська шляхта (роди Виговських, Тетер, Кричевських). Нечисленна, вона не стала провідним станом у Геть-манщині, хоча після Визвольної війни отримала низку привілеїв. Так, Глухівські статті 1669 р. підтвердили її права на земельні воло-діння, отримані ще від Б. Хмельницького. У середині XVIII ст. ук-раїнській шляхті надавалися права російського дворянства. Належ-ність до шляхетського стану стала спадковою.

Найширші військові обов'язки в Українській гетьманській держа-ві покладалися на козаків. Після Визвольної війни перехід селян до козацького стану було значно обмежено. Отримати статус козака мог-ли лише особи, що одружувалися на козацькій дочці або вдові. Части-на військових обов'язків перекладалася на плечі селян — козацьких підсусідків. У XVIII ст. підсусідки знатних військових товаришів ставали залежними від них кріпаками. Решта, не задіяна у воєнних походах, працювала у господарствах заможних козаків. За виконану роботу отримували натуральну плату, продукти харчування, одяг.

Міщани — це верства, що раніше за інших стала замкненим су-спільним станом. Процесу унезалежнення міщан від решти суспіль-них верств сприяло отримання містами прав на самоврядування. У Гетьманщині налічувалося 12 міст із магдебурзьким правом: Київ, Чернігів, Переяслав, Новгород-Сіверський, Стародуб, Ніжин, По-гар, Мглин, Остер, Козелець, Полтава, Почеп. Крім того, існували панські міста, що отримували право на обмежений магдебурзький устрій здебільшого від землевласника, на приватній території якого ці міста розташовувалися.

Мешканці міст із магдебурзьким правом (магістратські міста) ко-ристувалися певними податковими та судовими преференціями. Ма-ли пільги на заняття ремеслом, торгівлею, окремими промислами. Із повинностей загальнодержавного масштабу на міщан магиіст-ратських міст покладався лише військовий обов'язок. Місцеві повин-ності означали утримання міської адміністрації, податки на користь монастирів, а також грошові виплати на проведення ремонтних робіт.

У середині XVIII ст. міста з магдебурзьким правом стали об'єк-том зацікавленості знатного військового товариства. Саме пред-ставники цієї провідної суспільної верстви в Україні здебільшого обиралися на посаду міського війта.

148

Міста, що не мали права на самоврядування, називалися ратушни-ми. Адміністрація таких міст також обиралася, однак була залежною від місцевого козацького управління, зокрема від сотенного уряду.

Мешканці ратушних міст сплачували податки до гетьманської скарбниці. Вони зобов'язані були виконувати низку інших повин-ностей, зокрема здійснювали власними силами охорону міста, сплачували кошти на різноманітні громадські потреби.

Як у магістратських, так і в ратушних містах відбувався інтенсив-ний процес соціального розшарування. Залежно від економічного становища міська людність поділялася на три категорії:

Міська аристократія (заможні купці, власники майстерень, а та-кож духівництво, знатні військові товариші, що працювали у місті). До купців належали особи, котрі мали капітал у 500 крб. і вище. Купці об'єднувались у гільдії, члени яких звільнялися від подушно-го податку, рекрутчини й тілесних покарань. Водночас вони мали виконувати шляхову, постойну та інші види повинностей.

Середній прошарок (ремісники й торгівці).

Міські низи (незаможні