ва відповідали вимогам українського суспільства того часу, яке ро-зуміло себе як європейську націю1.

Катерина II у 1775 р., після знищення Запорозької Січі, скасува-ла магдебурзьке право в Києві, підпорядкувавши місто малоросійсько-му генерал-губернатору. Павло І поновив це право, Олександр 1 — підтвердив. І кияни на честь цієї події поставили на березі Дніпра пам'ятник (він існує і дотепер) — величну колону, пам'ятник давньо-му праву. Та Микола І спершу наказав «Костюм или мундир издревле членами магистрата сего употребляемьш старого покроя отменить, а употреблять оньїм членам мундир российский», а згодом взагалі зни-щив рештки самоврядування2.

В Україні тривалий час противилися намаганням московського царату скасувати магдебурзьке право. Навіть після запровадження «Установлення про губернии» українські міста все ще жили та суди-лися за магдебурзьким правом. У 1831 р. магдебурзьке право офіційно и було скасовано по всій Україні. Проте у Києві воно зберігалося до ука-зу від 23 грудня 1834 року.

Надійшла до редколегії 05.01.04

М. Дамірлі, доцент Міжнародного гуманітарного університету (м. Одеса)

Деякі штрихи до портрета дослідника

в істерико -правовій науці за умов трансформації

її методології

Характеристика типового історика права минулого століття, при-наймні у радянському просторі, може бути у найбільш загальному вигляді презентована образом вченого, який «колекціонує» окремі положення законодавчих актів і повністю зорієнтований на одну те-оретичну схему (насамперед на економічну). Відповідно історія пра-ва подавалась як історія законодавства, тобто як виключно описове,

1 Див.: Урядовий кур'єр. - 2003 р. - 23 жовт. - С. 20.

2 Див.: Хорунжий Ю. Самоврядування — Київська традиція //Літератур-на Україна. - 1998. - 1 бер. - С. 8.

61

У ці органи подавались і апеляції. У середині XVIII ст. усі магістрати були звільнені від юрисдикції полкових судів, і апеляції на рішення магістратських судів тепер надсилалися генеральному суду. На війта скарги подавалися до вищого суду, на урядників — до магістратсько-го. Крім міських урядників, у магістратському суді засідали також представники козацького уряду; полковник, полковий суддя, полко-вий сотник. У 1728 р. під час виборів гетьмана Данила Апостола йому було у «Решительннх пунктах» підкреслено, що в Україні діють маг-дебурзькі та саксонські статути, які суперечать один одному. Тоді ж було вирішено створити комісію для перекладу на російську Зводу законів, за якими судиться малоруський (український) народ. Комісія була створена у 1728 р. і засідала у Глухові, 1734 р. була переведена у Москву, а 1735 р. знову повернулась до Глухова. Після тривалих зволікань і змін складу комісій у 1743 р. Звід був виданий під назвою «Права, по которьш судится малорусский народ».

У 1744 р. цей Звід було надіслано до сенату, але у 1756 р. його по-— вернено гетьману Розумовському для перегляду. У 1758 р. було скли-кано генеральну старшину. Подальша доля Зводу невідома, і О. Кістя-ковський вважав, що це було зроблено умисно. Щоправда, у 1767 р. II Малоросійською колегією на чолі з її секретарем О. Безбородьком було створено «Екстракт малоросійських прав» — систематизований збірник норм державного, адміністративного та судового права. Цей збірник було складено так, щоб довести необхідність відновлення ав-тономного стану України. Проте, оскільки ця ідея суперечила політиці царату, збірник було передано в архів1. У 1783 р. магістратські та ра-тушні суди було замінено на суди, які почали діяти на основі «Уста-новлення про губернии» 1775 р. та інших актів. У 1796 р. імператор Павло І поновив попереднє управління в Україні, але цей імператор-ський крок уже не повернув магдебурзьке право, яке передбачало рівність усіх міщан перед законом.

За часів Російської імперії магдебурзьке право не вписувалося в централістичний імперський лад, і тому його почали поступово обме-жувати І зрештою скасували. Це було викликано тим, що засадами магдебурзького права вважалися: захист прав громадян усіх станів, встановлення порядку виборів, визначення функцій органів місцевого самоврядування, судочинства, ремісничих об'єднань, регулювання правил підприємницької діяльності, опіки, спадкування, призначен-ня покараннЈзарі^ні види злочинів та ін. Норми магдебурзького пра-1 Див.: Кумицький В. С., Н^стюк М. І, Тищик Б. І. Історія держави і права України. - К., 1996. - С. 10 3-106. 60

ва відповідали вимогам українського суспільства того часу, яке ро-зуміло себе як європейську націю1.

Катерина II у 1775 р., після знищення Запорозької Січі, скасува-ла магдебурзьке право в Києві, підпорядкувавши місто малоросійсько-му генерал-губернатору. Павло І поновив це право, Олександр І — підтвердив. І кияни на честь цієї події поставили на березі Дніпра пам'ятник (він існує і дотепер) — величну колону, пам'ятник давньо-му праву. Та Микола І спершу наказав «Костюм или мундир издревле членами магистрата сего угютребляемьій старого покроя отменить, а употреблять оньїм членам мундир российский», а згодом взагалі зни-щив рештки самоврядування2.

В Укра'їні тривалий час противилися намаганням московського царату скасувати магдебурзьке право. Навіть після запровадження «Установлення про губернии» українські міста все ще жили та суди-лися за магдебурзьким правом. У 1831 р. магдебурзьке право офіційно І( було скасовано по всій Україні. Проте у Києві воно зберігалося до ука-зу від 23 грудня 1834 року.

Надійшла до редколегії 05.01.04

М.