Деякі штрихи до портрета дослідника

в історико-правовій науці за умов трансформації

її методології

Характеристика типового історика права минулого століття, при-наймні у радянському просторі, може бути у найбільш загальному вигляді презентована образом вченого, який «колекціонує» окремі положення законодавчих актів і повністю зорієнтований на одну те-оретичну схему (насамперед на економічну). Відповідно історія пра-ва подавалась як історія законодавства, тобто як виключно описове,

1 Див.: Урядовий кур'єр. - 2003 р. - 23 жовт. - С. 20.

2 Див.: Хорунжий Ю. Самоврядування — Київська традиція //Літератур-на Україна. - 1998. - 1 бер. - С. 8.

61

Тема 4-3. Правова система Української гетьманської держави

План

* Джерела права.

* Кримінальне право: ^ види злочинів;*

^ види покарань.

* Цивільне право:*

/ право власності; ^ зобов'язальне право;*

^ спадкове право.

* Шлюбно-сімейне право.

* Систематизація права.

Джерела права

Створення Української гетьманської держави стимулювало роз-виток національної системи права. Поруч із законами та іншими нормативно-правовими актами Московського царства, Речі Пос-политої стали ширше використовуватися джерела права місцевого, українського походження. Схематично увесь комплекс можна зоб-разити таким чином:

Як і в попередній період, найважливішим компонентом націо-нальної системи права залишалося звичаєве право. Впродовж XVII—XVIII ст. звичаєве право змінювалося як за формою, змістом, так і за порядком застосування. Складаючись в основі своїй із норм,

156

вироблених умовами побуту козацького товариства Запорозької Січі, воно розповсюджувалося по всій території Української гетьманської держави, подекуди витісняючи застарілі норми польсько-литовсько-го права. Після переходу Лівобережної України під протекторат мос-ковського царя у 1654 р. несуперечливі з чинним законодавством зви-чаєві норми права затверджувалися українською державною владою. Найпоширенішим джерелом права Української гетьманської держави були нормативно-правові акти гетьманської влади. До них належали:—

універсали — офіційні документи, що видавалися гетьманом або генеральною канцелярією від його імені. Вони поділялися на акти загального характеру, в яких містилися звернення до всього народу, окремого стану чи суспільної верстви, та універсали персо-нального призначення, адресовані юридичним і фізичним особам на право володіння земельною власністю, майном чи на право зай-няття певних військових і державних посад;—

ордери — акти гетьманської влади, спрямовані на вирішення конкретних суспільних, економічних, політичних питань. У них, Зокрема, містилися положення про організацію торгівлі у Війську Запорозькому, про порядок подання апеляцій до Генерального військового суду тощо;—

інструкціями визначалися повноваження, права та обов'язки службовців, порядок діяльності судових органів, порядок виконан-ня рішень вищих органів державної влади;—

декретами, грамотами, листами гетьман інформував населення про ухвалення законів, їхній зміст і порядок набуття ними чинності.

Поряд із нормативно-правовими актами, чинними в Україні бу-ли підзаконні акти Генеральної військової канцелярії. Ними впро-ваджувалися в дію акти вищих органів державної влади.

Одним із авторитетних джерел чинного права виступали збірни-ки магдебурзького права і його різновидності — Хелмського права: «Саксонське зерцало», «Порядок прав цивільних магдебурзьких», «Право цивільне хелмінське». У них містилися норми цивільного, кримінального і процесуального права. Під впливом російського законодавства до кінця XVIII ст. магдебурзьке право в Українській гетьманській державі майже перестало застосовуватися;—

джерела церковного права регулювали внутрішні церковні пра-вовідносини, їх умовно можна поділити на дві великі групи.

1. Акти, якими регулювалися відносини церкви і держави (Ду-ховний регламент, Монастирський регламент тощо).

2. Акти, якими закріплювалися канони християнства (Правила,

157

Іняті Вселенським собором, Книга Святого письма, Кормчі*

й тощо).

оряд із законодавчими актами Української гетьманської держави

)елом права були міжнародні договори, з-поміж яких виділялися:

- Зборівська угода 1649р., укладена Гетьманщиною з Річчю Поспо-зю. За її умовами кількість реєстрового козацького війська мала ювити 40 тис. осіб. Під юрисдикцію козацької адміністрації пере-йди Брацлавське, Київське та Чернігівське воєводства, всі посади ких мали обіймати православні християни. Перебування поль-их військ на цих територіях заборонялося. Селяни, що не потрапи-до козацького реєстру, мали повернутись у кріпацтво. Повстанцям Іантувалася повна амністія. Київському митрополитові обіцяно :це в сенаті, а питання про Берестейську унію мав розв'язати валь-Ій сейм. Католики не мали права проживати в українських містах. Ідтверджувалися права козаків на власний суд, але за умови 'їхнього ^втручання в економічні привілеї польської шляхти. Зборівська угода була ратифікована польським сеймом;—

Білоцерківський договір 1651 р., укладений Українською геть-анською державою з Річчю Посполитою. За його умовами козаць-ий реєстр зменшувався до 20 тис. осіб. Юрисдикція козацької ад-Ііністрації значно звужувалася і поширювалася лише на територію Сиївського воєводства. На цих землях заборонялося дислокуватися Іольським військам. Козаки, що не потрапили до реєстру, мали по-зернутись у підданство шляхти» Гетьман підпорядковувався поль-ському королю та позбавлявся права зносин з урядами зарубіжних країн. Виборність гетьмана скасовувалася. Оголошувалася амністія повстанцям із української шляхти, поновлювалися права право-славної церкви;—

Раднотський договір 1656 р.— угода між Б. Хмельницьким, Швецією, Трансільванією, Бранденбургом про військовий союз для боротьби з Річчю Посполитою. Вперше на міжнародному рівні ви-знавалася Українська гетьманська держава у межах території, ви-зволеної від польської окупації;1—

Гадяцька угода 1658р., укладена І. Виговським з Польщею про утворення федеративного союзу Польщі, Литви та князівства Русь-кого, яке охоплювало б Чернігівське, Брацлавське та Київське воє-водства. Згідно з умовами договору Руське князівство отримувало

1 Чухліб Т. В. Переяславська угода 1654 року у контексті міжнародного утвер-дження ранньомодерної української держави: причини, укладення, наслідки // УЇЖ.- 2003.- № 4.- С. 48.

право мат ^и^„. .,.

ГРОШОВУ СИСТему, СУДОЧИНСТВО 3 Діловим^.~~... , .

40-тисячну армію. Законодавча влада мала належати своєрідним національним зборам — народній раді. Виконавча — гетьманові, найвища судова — трибуналу. В усіх трьох державах скасовувалася Берестейська церковна унія.

Водночас Гадяцька угода передбачала відновлення адміністра-тивно-територіального устрою, що існував до 1648 р.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; віднов-лення повинностей українського селянства. До