був складений у формі прохань української сторони до царя, що складався з 23 пунктів і мав назву «Просительні статті». У скороче-ній редакції з 11 статей більшість пунктів було затверджено царем і боярами. «Просительні статті», царські укази до них та інші анало-гічні документи згодом дістали нову назву — Березневі статті Б. Хмельницького. Оригіналів цих документів не знайдено, відо-мий лише переклад з української мови на російську, що зберігаєть-ся у справах Посольського приказу.

Основний зміст Березневих статей полягав у тому, щоб царський уряд зберіг права і привілеї Війська Запорозького, українських коза-ків, шляхти, міщанства. Йшлося також про 60-тисячний козацький реєстр, плату старшині та козакам, збереження місцевої адміністра-ції та збирання нею спеціального податку для царської скарбниці, право обрання гетьмана й надання йому на утримання Чигирин-ського староства. Крім того, передбачалося право зносин з урядами зарубіжних країн, невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України, залишення селян у феодальній залеж-ності, збереження прав київського митрополита, направлення цар-ського війська проти польської армії під Смоленськ, утримання московських гарнізонів на кордонах України з Польщею, оборону України від нападів татар і матеріальне забезпечення козацького військового підрозділу у фортеці Кодак.

Деякі пункти викликали застереження з боку московського ца-ря. Так, гетьманові заборонялося вступати в контакти з урядами Ту-реччини та Польщі, тобто з тими країнами, які конфліктували з московським царем. Про всі зовнішньополітичні кроки під час прийняття іноземних посольств Б. Хмельницький повинен був по-відомляти до Москви. Крім того, він мав затримувати в себе тих послів, які намовляли би гетьмана до виступу проти царя.

Березневі статті не були затверджені найвищим законодавчим органом Української гетьманської держави — Генеральною радою. Тож не відбулося правової легітимізації цього міжнародно-правово-го акта. Гетьман аж до своєї смерті не тільки не порушував питання про скликання Генеральної ради для ратифікації досягнутих домов-леностей, а й не оголосив їхнього конкретного змісту ні козацькій старшині, ні всім жителям України.

Зазначмо, що Березневі статті не визначили політичного статусу Гетьманщини. Саме це й дало привід до тривалих дискусій у науко-вому середовищі. Так, В. Сергеєвич вбачав у ньому політичний

160

союз двох держав, М. Грушевський — васальну залежність Україн-ської гетьманської держави від Москви, В. Липинський — військо-вий союз, радянські вчені — возз'єднання двох країн.

Немає єдності з цього питання й серед широкого загалу вітчиз-няних дослідників. Значна частина, зокрема й найавторитетніші, вважають Гетьманщину утворенням самодостатнім, незалежним, яке увійшло в союз із Московією на рівноправних конфедератив-них засадах. З цим твердженням не погоджуються інші. Вони пере-конані, що після 1654 р. Україна набула статус територіально-адмі-ністративної автономії у складі Московського царства.

Переяславські статті від 17жовтня 1659р.— договір, укладений у м. Переяславі між Ю. Хмельницьким та царським урядом. Його підписання проходило під значним політичним і силовим тиском уповноваженого московського царя князя Трубецького. Він відки-нув текст Конституції, розроблений козацькою верхівкою і затвер-джений Генеральною радою у Жердовій Долині; для підписання статей договору відмовився прибути до гетьманської столиці м. Трахтемирова, замість цього зобов'язав провести Генеральну ра-ду в Переяславі в оточенні 40-тисячного московського війська.

На розгляд української сторони було винесено 14 пунктів «давніх статей» 1654 р., які насправді являли собою фальсифікат Березне-вих статей, та 18 «нових статей» до договору, укладеного Б. Хмель-ницьким. Саме ця підробка подавалась як оригінальні статті Б. Хмельницького. Тож Переяславські статті Ю. Хмельницького базувалися не на справжніх, автентичних статтях, а на сфабрикова-них московською владою.

Згідно з умовами договору 1659 р., повноваження гетьмана і всього Війська Запорозького значно звужувалися. Обраний гетьман тепер зобов'язаний був прибути до московського царя і отримати від нього символи влади — булаву і клейноди; замість визнання зверхності константинопольського патріарха, київський митропо-лит мав перейти у підлеглість до московського; зовнішня політика проводилася тільки з дозволу московського царя; зв'язки з Крим-ським ханством заборонялися взагалі.

«Нові статті», в абсолютній їхній більшості,— це результат без-прецедентного накидання їх із боку московського уряду. У них міс-тилися такі положення:—

про необхідність запровадження смертної кари для гетьмана І. Виговського, його родини, а також полковників, які брали участь у виступі проти царської влади;—

гетьманові та Війську Запорозькому заборонялося ухвалювати