Обмежувались права гетьмана також у рнутрішньому управлінні Україною. Норлахидні „акти гетьмана малії бути ^затверджені царем чи іншим вищим органом Росії, так само, як і договори, що укладалися між ними і Росією, набували чинності тільки після цієї процедури. Навіть універсали гетьмана про «пожалування земель за службу» повинні були підтверджуватися грамотами царя.

Згодом гетьман „де .м.ав щава призначати _чи .звільняти без участі.ради генеральної старшини'полковників і гене-ральних старшин. Проте цар часто самочинно проводив потрібні йому переміщення серед урядовців України без відома гетьмана.

*~ Після 1709 р. гетьмани втрачають юридичну самостій-. ність. ПриТГСкоропадському 1709 р. введена посада цар-ського резидента, а згодом — ще одна. Це були «очі і вуха государеві», що стежили за: поведінкою гетьмана і старшини, уточняли доходи тощо. .Так, при .гетьмані Д. Апостолі резидентом був російський міністр для порад у цивільних справах, а у військових справах гетьман під-порядковувався командувачеві російськими військами в Україні.

Так поступово, але послідовно відбувався процес обме-ження гетьманської влади. Після смерті гетьмана !. Ско-ропадського наказним гетьманом був призначений черні-гівський полковник П. Полуботок, а пізніше — до 1727 р. вибори гетьмана в Україні всіляко перешкоджались.

Прохання Полуботка про відновлення цих прав закін-чилися для нього ув'язненням при Петрі І.

Росія готувалася до війни з Туреччиною. Але Росії по- : трібна була підтримка України і, зокрема, козацького вій-ська. Тому царський уряд пішов на уступки козацькій старшині. Гетьманом України 1727 р. був обраний мирго-родський полковник Д. Апостол. Як тонкий політик, він скористався сприятливою для України ситуацією і доміг-

98

ся, .хоч і ненадовго, відновлення деяких елементів само-врядування України: виборності органів управління і суду, права_мати військовий скарб, ліквідації Малоросійської колегії, відмови російського уряду від введення нових по-датків, відновлення нової Січі.

Після смерті Д. Апостола 1734 р. Україна знову зали-шилася без гетьмана. У цьому проміжку справами Украї-ни відало Правління Гетьманського уряду, на чолі з кня-зем О. Шаховським, що складалося з рівної кількості представників вищого російського офіцерства та генераль-ної козацької старшини. Лише 1750 р. на цю посаду був обраний близький до царського двору К. Розумовський. Посада гетьмана 1764 р. ліквідована остаточно. На цьому гетьманська епоха закінчилася.

За весь цей період Україна мала різних гетьманів. Най-видатнішими, безперечно, були Б. Хмельницький та І. Ма-зепа. Останній — яскрава і обдарована особистість. Він вирізнявся глибоким розумом, мав абсолютне довір'я у Петра І, був другою особою в імперії, нагородженою 1700 р. вищим у Росії орденом Андрія Первозванного з написом «За віру і вірність». Гетьман І. Мазепа був за-шельмований як «зрадник» після відомої Полтавської бит-ви, коли емігрував у Туреччину.

Добру славу в пам'яті народній залишив наказний гетьман П. Полуботок, котрий ціною власної свободи від-стоював права і вольності України.

У післявоєнний період управління в Україні здійсню-вав гетьман разом з генеральною старшиною, що стано-вила генеральний уряд. Структура і порядок діяльності генерального уряду залишалися такими, як у період на-родно-визвольної війни. Полковий устрій поширювався також на Слобідську Україну. У полках і сотнях створю-валася полкова і сотенна адміністрація. Тут утворилися Острозький, Ізюмськнй, Охтирський, Сумський і Харків-ський полки. Спочатку полковники і сотники, як і раніше, обиралися, а згодом почали призначатися гетьманом з ре-комендованих двох-трьох кандидатів з козаків. Пізніше цю справу взяли до своїх рук цар та уряд Росії. На посади полковників нерідко призначали росіян, як це було, на-приклад, за Петра І. Царизм наступав на полковий устрій в Україні. Яя маніфестом КаІЈрини-Л 1765_г;. полковий поділ був скасований у Слобідській Україні, а 1783 р. ліквідований і на Лівобережній Україні.

Збереглися в Україні свої збройні сили. Реєстрове вій-сько становило 60 тис. козаків і офіційно називалося «вій-сько його царської величності Запорізьке».^ Українське військо стало тепер складовою частиною російської армії.

7* * 99 .

отримували посади не тільки в імперській адміністрації колишньої Гетьманщини, а й у нещодавно завойованих землях Криму, Правобережжя і навіть на Кавказі — у далекій Грузії.

Наприкінці XVIII ст. українці обіймали деякі найвищі посади в імперії. У 70—80-х роках родини Безбородьків, Завадовських, Кочубеїв і Тращинських давали імперії кан-цлерів і міністрів, котрі допомагали багатьом землякам отримувати призначення на впливові посади у столиці Ро-сії. Численні особисті можливості та переваги, що давала служба імперії, значною мірою пояснювала те, чому лік-відація Гетьманщини зустріла такий слабкий опір серед української знаті. Оскільки ж підвищення по службі ви-магало обізнаності з імперською культурою, дехто з укра-їнських дворян переходив на європейський стиль. Роз-мовляли російською або французькою мовами. Тільки ок-ремі старшини, на яких дивилися поблажливо, мов на ро-мантиків, залишилися вірними Гетьманщині, її традиціям.

Після повстання 1648 р. козацтво користувалося широ-кими привілеями. Військова _служба надавала козакам пра-ю^землеволодіння та звільнІЩПвїд "податків. ТмГ^озволя-лося__мат'и самоврядування, вести торгівлю, а також ви-робляти горілку — привілей, що раніше належав шляхті. Відтак якщо за величиною маєтків більшість козаків мало чим відрізнялася від селян, то прав у них було майже стільки, скільки колись мала польська шляхта. КЈ2Ішш_ доааоддлйся змушувати селян відбувати панщину — пра-во, що зберігалося тільки за шляхтою. Попри всі ці воль-ності з кінця XVIII ст. спостерігається погіршення стано-вища рядового козацтва.

Внаслідок дростання .впливу с*»Јшини прості козаки втратили такі важливі політичні прерогативи, як право 'обирати старшину та .брати удас_ть_у Јад,ах. Ще згубні-шими" для них були економічні проблеми, "що випливали з самої природи крзадького. життя, яке змушувало, їх бути водночас і селянами, і .воїнами. Відбуваючи тривалу й виснажливу службу власним коштом,