Водночас із дворянським титулом заявилися й_зсме.льщ.__ _маєтки. Старшині їх дарували гетьмани й царі. У .бага-Јьох випадках урядники незаконно привласнювали закріп-лені "за їхніми посадами землі. Внаслідок цього 1735 р. понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини стали при-ватною власністю шляхти. Завдяки своїм посадам шляхта, окрім того, господарювала ще па 11% землі. Отже, менш '* ніж 1% населення володіло 50% землі.

Багатства розподілялися серед панівної верхівки нерів-номірно. Декілька родин, зокрема ті, з яких виходили гетьмани та члени генеральної старшини, внаслідок свого впливового становища та зв'язків отримували величезні латифундії. Наприклад, Мазепа володів 19654 маєтками, Скоропадський — 18882, Апостол — 9103. Проте маєтність середнього представника старшини була скромною і зви-чайно мала тільки маєток із ЗО селянами, тобто третину володінь середнього російського дворянина. Ці цифри за-свідчують, що у Гетьманщині знать була численнішою, ніж у Росії, а закріпачене селянство — навпаки.

5-їсг^іл^пш антагонізм між черню та старшиною мав важливі політичні наслідки, бо давав змогу дарському_ Урядові нацьковувати одну верству українського суспіль-ства на іншу. Особливо міцною проімперська орієнтація стала'після І785 р., коли Катерина II зрівняла українську знать із російським дворянством у «Хартії дворянських вольностей». Такими ж привабливими, насамперед для біднішої старшини, були можливості зробити кар'єру, які відкривалися внаслідок нових величезних загарбань росій-ського уряду. Завдяки своїй відносно якісній освіті та ад-міністративному досвіду представники української знаті

93

_МУ становищі щщемих сізні.в.^ Тільки за допомогою універ-салів гетьмана регулювався і затверджувався процес ста-новлення окремих елементів української державності. Ви-знання попередніх прав означало збереження основних інститутів цивільного, кримінального, процесуального та ін-ших галузей права. У цивільному праві з'явилися нові пра-вові норми, виникнення яких зумовлене деформуванням нового виду землеволодінь — рангових земель. Гетьман-ські та полковницькі універсали визначили правовий ста-тус таких земель подібно до «держання» за литовським правом і «помість» за російським правом. Значно розши-рилося правове регулювання зобов'язальних відносин, зо-крема у зв'язку з ліквідацією магнатського землеволодін-ня, передачі таких земель на ранг за службу чи в арендне користування. Інші інститути цивільного права суттєво не

змінилися.

У кримінальному праві спостерігається складний і су-перечливий процес. Припинили дію правові норми, що встановлювали суворі покарання за злочини проти коро-лівської влади і польсько-литовського магнатсько-шляхет-ського порядку управління, а також проти католицької

церкви.

Тому система і види злочинів, мета і види покарань бу-ли спрощеними. Встановлювалися суворі покарання за зра-ду українському народові, за відмову надати допомогу у -битвах, невиконання вимог військово-старшинської адміні-страції, непокору чи нанесення шкоди козацькій старшині,

духовенству.

У магістратських, ратушних, церковних, сільських і коп-них судах зберігся попередній процесуальний порядок роз-гляду кримінальних і цивільних справ. Судовий процес у генеральному, полкових, сотенних та курінних судах про-водився на підставі норм звичаєвого права. Судові рішен-ня і вироки можна було оскаржити у вищу інстанцію за підпорядкованістю у всіх випадках, окрім тих, які вине-сені в умовах бойових дій.

Отже, _у ході народно-визвольної .війни не відбулося .суттєвих змін у праві. Такий стан зумовлювався тим, що '(Козацька старшина та інші панівні .стани^використовували ^ор^гани шйськово-адмшістративної влади для збереження Іізснрв ^феодально-кріпосних відносин, зміцнення своїх па-нівних інтересів і станових привілеїв.

84

б. ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ДО СКЛАДУ РОСІЇ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ

у^^Майже шестирічна національно-визвольна війна укра-(_їрського народу закінчилася перемогоктрЛівобережна і ча-стина Правобережної України звільнилася з-під ярма Польщі^Вихід зі складної ситуації, що склалася внаслі-док війни, уряд України вбачав у приєднанні України до Росії. Це питання розглядалося на Земському соборі 1 жовтня 1653 р., який ухвалив рішення про розрив мир-ного договору з Польщею і приєднання України до Росії, а також про те, щоб гетьмана Б. Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями «прийняти під ви-соку государеву руку». На підставі такого рішення в Ук-раїну було відправлено повноважне посольство із 43 чи-новників на чолі з боярином В. Бутурліним для ведення переговорів про умови приєднання.ГУ Переяславі 18 січня 1654 р. зібралася військова рада. В її роботі взяли участь представники всіх місто верств населення України. Рада була загальнонародною.)

ґз'ряд. України виробив конкретні умови приєднання і пер'едав царському урядові. Цей документ відомий в істо-рії як Статті Б. Хмельницького, або Просительні статті й відображає бажання панівних класів до майбутнього уст-рою України .в складі Російської держави. Статті 21 бе-резня розглянув царський уряд. Деякі з них були відхи-лені або перероблені. Затверджені в останньому варіанті, вони отримали назву Березневі статті та «Жалувана гра-мота царя Олексія-Михайловича Війську Запорізькому 27 березня 1654 р.»/Цими документами юридичне оформ-лено входження України до складу Росії та визначено її правове становище у складі Російської держави. Берез-неві статті затвердили питання про збереження у недо-торканості суспільного ладу України, попередній порядок управління і судову систему, за козацтвом — попередніх прав та привілеїв^

Виборний гетьман був главою України^ Однак царя повідомляли про результати виборів, а обраний гетьман мав присягати «на підданство і вірність» царю й отриму-вати від нього клейноди.

\ Україні надавалося право зовнішніх відносин, але Зем-ський собор постановив обов'язково повідомляти про них центр, а також заборонив відносини України з Польщею і Туреччиною без відома царя. Було задоволене прохання України мати свій 60-тисячний козацький реєстр і під-тверджено -попередні права та вольності феодалів, пере-дусім, спадкування землі, доходів з неї.

85

За договором 1654 р. залежність України від Росії зводилася лише до права царя одержувати грошову данину і контролювати зовнішні зв'язки України. І не дивно, що чимало вчених розгляда-ють це обмеження