Отже, становище України за договором 1654 р. ніяк не можна розцінювати як автономію у складі Росії. Автономія і протекто-рат— різні явища.

Протекція Росії над Україною не була і конфедерацією, навіть своєрідною. Конфедерація передбачає реальну рівність сторін і створення на засадах рівного представництва спільного органу для регулювання і вирішення їхніх спільних проблем. Договір 1654 р. такої умови не передбачав.

Значення договору 1654 р. Цей договір —— значна подія в іс-торії як українського, так і російського народів. У історичній науці вона оцінюється досить суперечливо. Часом змішують сам договір і наслідки, що випливали з нього і були очевидними, з тим, що ви-явилося пізніше в міру розвитку відносин за договором.

У радянській науці договір про вступ України у підданство Росії розглядався у різні роки неоднаково: спочатку як абсолютне . зло для України, потім як найменше зло і нарешті (з кінця 40-х, особливо на печатку 50-х років) — як безумовне благо.

Приклад науково-об'єктивного підходу до оцінки договору дав М. Драгоманов. Він пропонував з'ясувати та уважно розглянути і переваги договору — «добрі зерна», і його негативні для України положення — «злі зерна». Зрештою, так підходив до оцінки догово-ру 1654 р. і М. Грушевський2.

Виходячи з цих принципів, можна прийти до висновку: за договором 1654 р. Україна збереглася як незалежне державне утворення3, українська державність стабілізувалася, і це мало її боронити від царської сваволі4. І не випадково П. Орлик писав, що договір 1654 р. «...повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вільності і лад на Україні»5. О. Оглоблін назвав договір найбільшим політичним досягненням українського народу після

1 Липинський В. Україна на переломі // Вивід прав України, 16 в. — 1991. — С 21.

2 Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — С. 71, 72.

3 Повідомлення про Указ Президента України Леоніда Кучми про святкування 350-річчя Переяславської Козацької Ради. — Время, 2002. — 16 березня.

4 Смолій В. Україна і Росія в другій половині XVII—XVIII ст. Самобутність та інтег-рація // МЕЕ. — С 390.

5 Цит. за: Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2 т. — Т. 2. — С. 27.

230

довгих століть бездержавності і національного гноблення1. Не запе-речуючи класову нерівність, що існувала в Україні, М. Драгоманов вважав, що її суспільна організація, визначена договором 1654 р., вигідно відрізнялася від того безправ'я, яке спостерігалося у Мос-ковській державі. В особі Росії Україна та її народ знайшли союз-ника і захисника проти зовнішніх ворогів, що певною мірою сприя-ло збереженню української народності. Україна була визволена від національного і релігійного гноблення з боку феодальної Польщі на більшості своєї території.

Окремі положення договору 1654 р. дали царському урядові змогу використати їх як юридичну підставу для обмеження прав і вільностей України. Саме через ці гіркі наслідки для долі України дехто різко засуджує договір 1654 р., а вступ України у підданство до Росії вважає поразкою Б. Хмельницького.

Дореволюційна російська історіографія зображала договір 1654 р. як велику милість Росії до України, оскільки у тексті доку-ментів прямо говорилося про цю «милость». Однак це формулюван-ня — не більш як данина традиціям сюзеренітету-васалітету.

В дійсності Російській державі було дуже вигідно прийняти у підданство край із багатими землями, з майже трьохмільйонним роботящим, хоробрим, талановитим народом. Росія враховувала та-кож вигідне геополітичне положення України. Мало значення й те, що Україна користувалася визнанням багатьох держав Європи і Близького Сходу. Прийняття такої держави у підданство зміцнюва-ло Росію економічно й політичне, сприяло піднесенню її культури і міжнародного авторитету.

Росія розраховувала і на воєнну допомогу з боку України. Жалувана грамота царя від 27 березня 1654 р. завершувалася на-казом гетьману і Війську Запорізькому ходити на супротивників царя та Росії й битися з ними.

Отже, договір 1654 р. об'єктивно відповідав інтересам обох сторін.

1 Оглоблін О. Українсько-Московська угода 1654 р. — Н.-Й., 1954. -І- С. 70.

231

ПРАВОВА СИСТЕМА

В роки Визвольної війни в Україні формується своєрід-на правова система. Хоча гетьман своїми універсалами неодноразово і підтверджував дію Статуту 1588 р. та маг-дебурзького права на визволеній території, фактично вони тут майже не застосовувалися. Так, магдебурзьке право діяло тільки у великих містах (Київ, Переяслав, Чернігів,

202

Ніжин), а норми III Статуту повернулися в правову систе-му після приєднання України до Московської держави. Повністю були скасовані правові норми, прийняті органа-ми польської влади: "Устава на волоки" 1557 р., ордина-ція козакам 1638 р., королівські і сеймові конституції тощо.

Серед джерел права, які використовувалися, на першо-му місці було звичаєве козацьке право. Воно регулювало широке коло стосунків, і перш за все, організацію держав-ної влади та управління, систему судочинства, називало злочини та покарання за них. З часом великої ваги набу-вають нові джерела права. Мова йде, перш за все, про геть-манські універсали. Це були розпорядчі акти вищої влади, які носили загальнообов'язковий характер для всього на-селення України. Універсали регулювали державні, адміні-стративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки.

Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися гетьманом, головним чином з сусідніми держа-вами. В них стверджувався стан України як суб'єкта міжнародно-правових відносин. В угодах ми знаходимо норми цивільного та адміністративного права.

Розглянемо деякі зміни, які відбулися в цивільному та кримінальному праві.

Перерозподіл власності в роки Визвольної війни потре-бував норм права, які б регулювали нові форми власності, і, перш за все, власність на землю. З'являються "рангові землі", або "рангові маєтності".