На такі рішучі кроки Демократична нарада, яка репрезентувала широкі кола російської демократії, погодитися не могла. Щодо Центральної ради, то у неї ще не вистачало рішучості взятися за їх реалізацію самочинно, спираючись на народні маси України. В результаті обстановка в суспільстві дедалі більше загострювалася.

В Україні наростала анархія. 25 жовтня у столиці Росії Петрограді під керівництвом більшовицької партії відбулося збройне повстання, у результаті якого владу Тимчасового уряду було повалено. II Всеросійський з’їзд Рад проголосив Росію Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. На з’їзді за доповіддю В.Леніна були ухвалені декрети про мир і землю. Сформувався перший радянський уряд Росії – Рада народних комісарів (РНК), що спочатку складався виключно з членів більшовицької партії і головою якого став керівник повстання В.Ленін. Але на виборах до Всеросійських Установчих зборів, які відбувалися вже після перевороту в Петрограді, більшовики одержали лише четверту частину голосів виборців. В Україні за них проголосувало ще менше – 10%. За таких умов нав’язати свою владу країні можна було лише шляхом насильства.

Особливо жорстокою була боротьба трьох політичних сил у Києві. Коли стало зрозумілим, що розгромом сил Тимчасового уряду більшовики не обмежаться і домагатимуться всієї повноти влади в Україні, Генеральний секретаріат виступив з відозвою “До всіх громадян України”, яка негативно оцінювала переворот у Петрограді й попереджала, що Рада рішуче боротиметься з будь-якими спробами підтримати петроградське повстання в Україні.

7 листопада Українська Центральна рада виступила зі своїм Третім універсалом, яким проголошувалося створення Української Народної Республіки (УНР) як автономної державної одиниці Російської республіки. Але про Росію під владою більшовиків не йшлося. УНР планувала вступити у федеративні відносини з тими державами, які сформуються на руїнах імперії і, звичайно, без більшовицьких урядів.

Юрисдикція УНР поширювалася на дев’ять українських губерній, включаючи Донбас, Харківщину, Південь, у т.ч. Таврію (без Криму). Що ж до приєднання до УНР як “частини Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське”, то Універсал відкладав це питання на майбутнє і передавав “зорганізованій волі народів”.

Проголосивши в Третьому універсалі програму перебудови суспільства на демократичних засадах – програму, яка відповідала інтересам більшості населення України, уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в її реалізації.

Так, розробляючи закон про організацію державного апарату, Генеральний секретаріат юстиції передбачав збереження урядових установ, які перебували на території України до 7 листопада. Закони і розпорядження, видані свого часу Тимчасовим урядом, залишалися в силі. Це знайшло свою підтримку серед кадетів і навіть монархістів.

Всупереч положенням Третього універсалу поступово Рада відмовилася від негайного вирішення аграрного питання. 10 листопада на нараді представників поміщицьких організацій, київських цукрозаводчиків і банкірів голова Генерального секретаріату УНР В.Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що питання про землю буде вирішено на Українських Установчих зборах. А через кілька днів Рада опублікувала роз’яснення універсалу з аграрного питання, яке забороняло “свавільне захоплення земель та іншої власності”. Тих, хто наважувався на такі захоплення, рекомендувалося притягати до кримінальної відповідальності, використовуючи при цьому військову силу. Було оголошено, що у землевласників, які мають менше 40 десятин, землі не відбиратимуть.

Наміри Центральної ради були спрямовані на збереження продуктивності сільського господарства. Добре відомо, що дрібні господарства мають низьку економічну ефективність і нерідко працюють лише на себе. Однак прагнення до запровадження в Україні високопродуктивного фермерського господарства, яке відповідало б інтересам більшості членів суспільства, суперечило намірам безземельних і малоземельних верств села, котрі прагнули до зрівняльного поділу. Селяни, і навіть члени Центральної ради, заявляли, що вони перестануть підтримувати українську владу, якщо та наважиться на збереження 40-десятинної норми. Врешті-решт від цього законопроекту довелося відмовитись і приступити до розробки більш прийнятного для найбіднішого селянства закону.

Невдалою виявилась і політика Центральної ради щодо фінансів та промисловості.

В умовах формування нової державності надзвичайно важливе значення мають відносини з іноземними державами, близькими і далекими сусідами. Керівники Центральної ради добивалися офіційного визнання УНР Антантою. Однак Антанта стосовно України вела двоїсту політику. На боці великоруської контрреволюції були її симпатії. Разом з тим, прагнучи утримати УНР від переговорів з Німеччиною, Франція і Великобританія у грудні 1917 р. визнали уряд УНР. Та реальну допомогу від цих держав Україна в складних умовах світової війни так і не отримала. Рада недооцінила можливостей більшовиків, вважаючи, що вони приречені на швидку поразку. Тому її лідери звернулися до крайових урядів Кубані, Дону, Сибіру, Криму, Молдавії з пропозицією вступити в переговори з метою утворення федерації. Це вело до формування в майбутньому нового демократичного уряду федеративної Росії. Це був початок встановлення більшовицької влади в Українській Народній Республіці.

Перелік використаних джерел

1.Турченко Ф.Г. Новітня історія України (частина перша 1917-1945). 2-е видання – Київ: Генеза, 1998. – 384 с.

2.Орест Субтельний Україна. Історія – Київ: Либідь, 1991. – 509 с.

3.Історія України: Хрестоматія: у 2-х ч. – Вид. 2-е. /Упорядник С.М.Клапчук й інші). – К.: ІЗМН, 1966.

4.Історія України: Нове бачення. 2-е доповнене видання. Під редакцією Смолія В.А. Київ: “Альтернатива”, 2000р.