І в козаків високо розвинулися земляні фортифікації, незалежно від чужих впливів, а тільки, з потреб власної оборони, у війнах із поляками та з татарами. Козацьке військо вміло укріплювати свої замочки ще сильніше, ніж укріплювало табор підчас наступу ворога. Польський мемуарист не находить слів похвали, описуючи фортифікації Дмитра Гуні. в Голтві 1638. р. Замок був укріплений .самим частоколом. Козаки ”вал за палями висипали, брами сильно забили й закопали, перед містом від річки до річки кинули могутній вал, перед валом могилу замінили на сильний шанець і укріпили 6 пушками“... Довкола побудували шанці, переколи, засідки, — ”невсипущою своєю працею майже, дорівняли нїдерляндським батеріям“... Подібні укріплення висипав був Гуня на урочищі Старці: ”Неодин інжинер дивувався праці і добрій інвенції простого хлопа, оглядаючи сильні вали, шанці, батерії, заслони, доли, переколи землі, діри, дубові палі й частоколи, привалки та вали“. За Хмельниччини полкові городи були так сильно укріплені, що полякам доводилося облягати їх безуспішно. Особливо визначився був тоді полковник Іван Богун в кампанії 1655. р.: погранйчний Гумань він забезпечив був такими могутніми фортифікаціями, що поляки порівнювали їх зі славною нідерландською фортецею Бредою.

До земляних робіт вживали не козаків, а селян, або всякий збираний люд. Так нпр. у похід на Молдаву 1652. р., окрім козацького війська, ходила ”сила обезброєного люду, що пішов із козаками, навіть у супроводі дітей. ”Пояснюють це тим“, оповідає сучасник, ”що в ційкраїні доводиться раз-у-раз то прокидати, то замикати дороги, копати рови, й сипати шанці, і Хмельницький не міг обійтися без такої сили хлопства, бо воно, виконуючи ці роботи, дає змогу воякам не відтягатися і не втомлятися, а пильнувати тільки бою й бути в ньому сильнішими“.

Але в ХVІІІ ст. з наказу російського царя козаки цілими полками ходили на примусові земляні роботи на нових ”лініях“ від степу, і ще більше — на далекі від України роботи на Волзі, Ладозі і ін.

Флот. Козацький флот з’явився в половині XVI ст. і до найбільшого розвитку дійшов в 1620-1630-тих роках. Козацькі кораблі звалися човнами або чайками; назва чайка, з походження, мабуть, турецька, уживалася рідше. Боплан в ”0писі України“ подав докладний опис і рисунки козацького човна. Човен був довгий коло 20 м., широкий 3-4, глибокий 2,5 м. Основою човна був пень верби або липи, коло 15 м. завдовжки; на ньому набивали борти (боки) з дощок, довгих на 3.20 до 3.80 м., одні на другі, аж човен дійшов до наміченої довжини ї ширини. По зверхній стороні човна привязували довкола вязанки очерету; вязки були грубі, як бочівка, привязані міцно липовими або черешневими вужівками, щільно притикали до себе. Середина човна була поділена поперечними дошками на перегороди, помосту поверха не було. Човен мав дві керми, по обох кінцях так, що легко було плисти в кожну сторону.

Козацькі чайки можемо порівняти з іншими тогочасними кораблями. Венеційські галери, що були тоді типовими воєнними кораблями, мали довжину до 40 м., ширину 5 м., у воду заглиблювалися на 2 метри, — отже чайка була вдвоє менша.

Як порушної сили козаки уживали весел і вітрил. При чайці було 10-15 весел, по однім і по другім боці; щогла була рухома так, що в потребі можна було її покласти на дно човна. Тягар чайки був значний; коло порогів перетягало її волоком 200 до 300 людей. Але скорість руху була дуже значна; шлях від гирла Дніпра до Малої Азії козаки перебували в 36 до 40 годин, тобто на годину робили 13-15 км. На чайці містилося 50 до 70 козаків; бувало також 4 до 6 фальконетів, легких пушок.

В часи Хмельницького був мир з татарами й турками й козаки перестали здійснювати цілком походи на море. Але як Австрія і Венеція почали плянувати христіянський союз проти невірних, гетьман запевняв, що може поставити 300 човнів.

Тактику козаків у морській битві описує Боплан. Козаки рідко виступали самі до бою, — метою їх походів була не боротьба з турецьким флотом, а радше здобуття з побережних міст. Зачіпною стороною були найчастіше самі турки. Турецька фльота мала свої головні бази у Босфорі, при устю Дунаю і під Очаковом на Дніпровому лимані; тут звичайно приходило до боєвої зустрічі, Битва починалася стрілами артилерії, але що пушки несли недалеко, скоро починався бій зблизька; козацькі чайки уставлялися у півмісяць, обступали турецьку ґалєру і намагалися вдертися на поміст і тут докінчити бій. Морські битви кінчилися звичайно перемогою козаків. Легкі чайки оберталися скорше і зручніше, ніж тяжкі галєри, а до того вільне козацьке товариство мало моральну перевагу над турецькими вояками, що нераз тільки під примусом ішли до бою.

Боплан наступним чином описує морські походи запорожців: ”Так зібравшися, їдуть вони Дніпром. Отаман має свій значок на щоглі і пливе звичайно попереду. Човни їдуть так тісно, що сливе один одного торкається. Турки звичайно знають про похід і тримають кілька ґалєр на устю Дніпра, щоб не дати їм вийти. Але козаки перехитрюють їх і виходять темною ніччю, перед новим місяцем, ховаючися в очеретах, що ростуть на Дніпрі. Галєри не важаться заходити туди, бо там прийшов би їм кінець; тому вдово-ляються тим, що чекають їх у проході. Тоді йде алярм по всіх країнах, аж до