”Приїхавши, лишають на кожнім кораблі тільки двох козаків і двох хлопців для сторожі, а самі, кожний з рушницею в руках, нападають на міста, здобувають, грабують і палять; іноді заходять на милю від берега, але зараз вертаються і зі своєю добичею сідають на кораблі. Їдуть на інше місце, попробувати ще там щастя; коли трапиться що, нападають, а як ні, вертаються з добичею до дому.

”Як нагодиться їм стрінути кілька турецьких ґалєр або інших кораблів, вони женуть за ними, нападають і здобувають. А роблять це так. Їх чайки підіймаються над водою всього лише на 2,5 стопи, .тому вони бачать інший корабель скорше, чим їх помітять. Тоді вони спускають щоглу своєї чайки і завваживши напрям вітру, пильнують, .щоб мати під вечір сонце ззаду. На годину перед заходом сонця вони починають сильно гребти до ґалєри, щоб підійти на одну милю, щоб не стратити її з виду і так тримаються до півночі. Тоді дають знак і гребуть сильно до ґалєр, а половина людей готовиться до битви, цебто, щоб, приставши до кораблів, кинутися в їх середину. Неприятель здивований бачить, що його обсіло 80 до 100 човнів; козаки влазять на ворожі кораблі і здобувають їх відразу. Здобувши грабують, що можуть забрати, з грошей і дрібного товару, який не псується від води, також гармати і все, що на їх думку може їм придатися, а корабель з людьми топлять.

”Коли ґалєри зустрінуть козаків на морі в день, вони починають сильну стрільбу з гармат і розганяють їх як шпаків. Одні потапають, інші, кому удалося вихопитися, збентежені втікають, куди зможуть. Але раз завязавши битву з ґалєрами, вони тримаються, не рухаючися зі своїх лавок. Весла привязані вужівкою. Одні стріляють, і по кожнім вистрілі товариші подають їм другі набиті рушниці, для нового вистрілу; так стріляють безперестанку і стріляють добре. Ґалєра може звести відручний бій тільки з одною чайкою, але її гармати роблять великі шкоди так, що в такій стрічі гине добрих дві третини козакіїз. Рідко коли вертаються вони з половиною війська. Зате приносять багату добичу: еспанські реалі, арабські цекіни, коври, золотоглави, бавовняні і шовкові матерії й інший цінний крам...

”Тепер треба вертатися. Сторожу на гирлі Дніпра тимчасом подвоєно, щоб звести з козаками порахунки. Але козаки сміються з цього. Вони ідуть в залив, що лежить на 3 до 4 милі на схід від Очакова, а від нього йде вузький прохід від моря до Дніпра; води в ній підіймається часом на пів стопи. Тут козаки, по двіста й триста тягнуть один човен; так перетягають один за другим і за два-три дні дістаються до Дніпра з усею добичею. Так вони обминають стрічу з ґалєрами, що стережуть проходу під Очаковом. Кінець кінцем вертаються до своєї Військової Скарбівниці і ділять добичу“

Розділ V

Запорозька Січ.

Найдавніша Січ згадується на острові Мала Хортиця, хоч сучасники називають її не Січчю а просто замком. Цей замок поставив князь Дмитро Вишневецький біля 1553 р., щоб мати опору для боротьби з татарами. Тут він витримав дві татарські облоги, але, не маючи нізвідки допомоги, остаточно мусів залишити це місце, і турки замок зруйнували. Мала Хортиця (також Пущина Вирява або Канцерівський острів) це острів невеликий, але високий. скелистий, добре підходить під укріплення. На східній стороні його залишилися й досі сліди твердині. Вони мають у плянї форму підкови. Це глибокі рови з валами на 4-6 метрів заввишки, з редутами по вуглах. В найширшому місці ця фортеця має 126 м., у найвужчім 74 м.; ввесь обвід довкола дає більше, ніж 700 м. Важко сказати, чи це останки замку Вишневенького. Він був би розмірами значно більший, як нпр. .тодішні замки в Черкасах, Каневі, Винниці й ин. До оборони таких укріплень не стало б тих невеликих сил, які міг мати Вишневецький. Може це сліди якоїсь пізнішої кріпості, що виникла на руїнах замку князя Дмитра.

В 1581. р. козаки мали головну базу на острові Томаківка. Томаківка це великий острів, тепер пустинний, але колись тут був великий ліс, озеро багате на рибу і добра трава для коней. В південній частині Томаківки залишилися до нині сліди фортифікацій у формі видовженого чотирикутника ; з трьох сторін ідуть. рови й вали, до 7 м. заввишки, від півдня боронить приступу високий беріг Дніпра. В обводі ця твердиня має більш 500 метрів. Але козаки жили тоді також і по інших островах: один відділ на Таволжаному, де була татарська пепеправа, другий на Малій Хортиці.

В 1594. р. осередком запорожців була вже справді ”Січ“ на острові Базавлуці, при Чортомлику, одному з рукавів Дніпра (т. зв. Чортомлицьке Дніприще). Військо жило в наметах із хворосту, вкритих козячими скірами від дощу; ці намети звали кошами. Був тут якийсь магазин військового майна (скарбівниця), були порозставлювані пушки, при острові знаходилася козацька фльотиля. Коні взимі держали на Великій Хортиці. Січ була тут і пізніше: в 1629 р. гетьман Левко Іванович писав свої листи ”з Січ у Чортомлика“.

Далі Січ була на Микитиному Розі, на