Коли треба було зменшити військо, відбувався випис. Такий випис переводив, наприклад, Богдан Хмельницький після Зборівської й Білоцерківської умови; це викликало велике невдоволення. У XVIIІ ст. на Гетьманщині часто проводили основні перевірки козацького війська для військових і податкових потреб. Упорядкований реєстр називався також компутом.

Всі козаки, що належали до запорозького війська, уважалися за рівних і звали себе товаришами. Але при цій теоретичній рівності все між військовим товариством були одиниці, й групи, що котувалися вище, ніж чернь, тобто рядове військо. Вже при кінці XVI ст. з’являються “старинні” козаки — ті, що довгі роки служили у війську або походили з козацького роду. В XVII ст. є знатні козаки, що мали за собою особливі військові заслуги і решту товариства переважали своїм значенням. Військовий товариш, це титул козака, що мав уже старшинський уряд. Самойлович утворив окрему категорію бунчукових товаришів, що служили під гетьманським бунчуком; звичайно це були сини старшини. Значкові товариші - це козаки, що служать під полковою корогвою, ”значком“. Рядових козаків 1739. р. поділено на дві групи: виборні козаки мали бути постійно готові до війни й ходили у походи, підпомішники повинні були постачати воєнні засоби і харчі для виборних. Військова служба мала різні назви, як осавульці, стійчики, курінчики. Дейнеками в половині XVII ст. називали народне військо, що йшло у похід зі самими палками, що саме звалися дейнеки.

”0хотне“ військо. Реєстрового війська, обмеженого числом, не завжди вистачало на потреби української держави. Коли починалася війна, виринала потреба збільшити кадри, й тоді гетьман моюілізував до війська всіх, хто міг носити зброю, закликав, ”щоб поспішали не тільки реєстрові, але й нереєстрові; аби добрі молодці, з доброю зброєю - він рад приняти за товаришів“. Таким способом військо Хмельницького могло доходити й до 200, а то й 300 тисяч. Деякі відділи охотників, що зголошувалися до війська, залишалися у службі довший час як т. зв. затяжне або охотне військо, за відповідною річною платою. Таке військо мало особливу ціну тоді, коли це були фахові вояки, з доброю зброєю, належно виправлені в воєнній тактиці. Так Богдан Хмельницький під Замостям 1648 р. старався притягнути до своєї служби німецьку піхоту, що була в польському війську. До старшини німців він писав: ”Просимо ваші милості до себе в компанію, в одне Товариство вірне, під присягою Бога всемогучого. Не лише жадної погуби, але й найменшої кривди від нас не сподівайтеся; хто тепер старшина, той і при нас на свойому становищі і при своїй честі залишиться. Не будете ані голодні, ані голі, ані босі, а навпаки — будете вдоволені і мною і обопільним товариством. Думаємо, що ви радо звелите пристати на це, як христіяни і з роду браття наші, як ті люди, що звикли своїм трудом і шаблею заробляти на шматок хліба, так само, як і ми на цьому світі живимося“. І Хмельницькому дійсно повелося зорганізувати деякі німецькі відділи. Так, наприклад, служили в нього драгуни на німецький лад зорганізовані, — ”одягом німці, вірою греки, з нації українці“. У великому числі напливали на Україну молдавани, що творили волоську кінноту, а також серби, що втікали з-під турецької влади. Хмельницький мав теж добірний відділ татар.

Пізніше гетьмани ще збільшили наймане військо. Виговський у гадяцькій умові 1658. р. застеріг собі право тримати 10.000 затяжного війська. Дорошенко мав найманих турецьких сейменів.

Він зорганізував і власну формацію “серденят”. Назва (з турецької мови) означала відчайдухів; таке ім’я у турецькім війську мали найхоробріші, найзавзятіші охотники; Дорошенко брав собі за зразок таке військо. Серденята складалися найбільше з молдаван, але було між ними немало й місцевих людей. Вони наймалися для плату й утримання: ”тілько з них користи, що п’ють та їдять, одяг і зброю і коні добрі мають, за це й умирають”. Козаки були невдоволені з цих охотничих військ, і рада 1669 р. вирішила розпустити серденяцькі полки; ”нехай ідуть, хто звідки прийшов, братися до господарських робіт“. Але Дорошенко ради не послухав, збільшив число серденят, аж воно дійшло до 12.000.

Коли Дорошенко зрікся гетьманства, серденята або сердюки перейшли на Лівобережжя. Самойлович оцінив вартість цього війська — ужив його до прикордонної служби за сторожу проти татар. З того часу сердюки залишилися на Лівобережній Україні до кінця Гетьманщини і служили як піхота.

Одночасно з’явилася ще одна подібна формація - компанійці. Охотники виступали здавна в відділах, що звалися ”компаніями“. Многогрішний 1668 р. утворив під цією назвою окремий полк, що мав контролювати громадську безпеку. Це були кінні полки. Конотопська рада 1672 р. ухвалила скасувати і серденят і компанійців, але 1687 р. вирішено ”охочекомонні“ і охочепіхотні“ частини зорганізувати наново. За Мазепи було 5 полків ”охочепіхотних“ і 5 ”охочекомонних“. У 1728 р. обмежено їх до трьох полків.