Охотничі полки в XVIII ст. були невеликі, налічували по 500-600 людей кожний. Компанійців і сердюків вживали й до поліційної служби, сотні їх були приставлені до різних полків, але підлягали гетьманові, не — полковникам. На боці гетьмана в XVIII ст. була надвірна корогва, а при генеральній канцелярії й іших установах служила жолдацька рота під проводом капітана.
Поділ війська. Козацьке військо ділилося на полки, сотні й курені.
Полк означав і відділ війська і округу, де цей відділ дислокувався. В 1620-1630 рр. було 6 реєстрових полків: білоцерківський, канівський, корсунський, переяславський, черкаський, чигиринський і короткий час ще — миргородський й лубенський. За Богдана Хмельницького було 17 полків: білоцерківський, брацлавський, кальницький або винницький, канівський, київський, корсунський, кропивенський, миргородський, ніженський, паволоцький, переяславський, полтавський, прилуцький, уманський, черкаський, чернігівський, чигиринський, а деякий час ще й бихівський або білоруський, подільський й інші. В XVIII ст. залишилося козацьке військо тільки на Лівобережжі (й у Києві); тоді полків було 10: гадяцький, київський, лубенський, миргородський, ніженський, переяславський, полтавський. прилуцький, стародубський, чернігівський.
Величина козацького полку за ці два століття безнастанно зростала.
На переломі ХVІ-ХVІІ ст. козацький полк складався пересічно з 500 людей. Так, відділ козаків, набраних за Баторія, мав 530 чоловік; в 1601. р. козацьке військо числом 2000, мало 4 полковників; австрійський посол до козаків 1594. р. Еріх Лясота каже, що на Запорожжі полковник це старший над 500 людьми. В 1620-1630 рр. козацький полк був уже удвоє більший, мав 1000 людей. Таку величину полку прийнято в організації реєстрових козаків того часу. Деколи полк був іще більший; у війську Сагайдачного під Хотином 1621 р. були полки по 3000, а то й 4000 кіннотників.
За Хмельниччини ця висока чисельність козацького полку збереглася. Так, під Збаражем 1649 р. ”було 23 полковники, а в кожному полку від 5.000 до 20.000; менше 5.000 в полку не було”. В 1651 р. козацькі полковники говорили московським послам, що у війську то прибуває, то відбуває людей: ”в таких полках, де раніше було по 1000 і 2000, тепер буває й по 5000“. Але при організації реєстрового війська, після Зборівської умови 1649 р., прийнято величину полків від 2000 до 3000 і тільки єдиний ніженський полк доходив до 1000 чоловік.
У XVIII ст. полк став іще чисельніший. В 1723. р. полки мали, переважно, 5000 козаків, але ніженський полк мав майже 10.000 людей. В 1782. р. полки містили по 10.000 до 20.000, а ніженський доходив до 40.000 виборних козаків.
Полк ділився на сотні. Первісний, невеликий полк мав справжні сотні по 100 людей.
Сотню ділили спершу на десятки, пізніше на курені. В 1581 р. у реєстровому війську десяток складався з отамана й 9 козаків. В 1601 р. сотня мала 8 десятників і на одного десятника припадало 12 ”чорних“ вояків. Поділ війська на десятки стрічаємо ще й за Хмельниччини. Так на поміч ханові 1650. р. Хмельницький вислав козаків ”одвуконь, з оружжям добрим, огнистим, один віз на десяток чоловіка“; у поході на Польщу 1651 р. козаки мали по 2-3 бочки сухарів на десяток.
Утримання війська. За польської влади реєстрове військо отримувало плату з державного скарбу так, як і інші наймані частини. Коли ж організувалася козацька держава, військова служба стала безоплатна. Козаки позаймали великі простори давніх королівських і панських земель, порозводили на цих ”займанщинах“ свої господарства і мали з них достатній прожиток; маючи ці землі, вони були обовязані повнити службу безплатно. Частину державних земель залишено на загальні військові потреби, так, наприклад, ”рангові“ маєтности діставала старшина, що займала вищі уряди, деякі землі були призначені на утримання артилерії і т. д. Державний скарб визначав теж на військо деякі податки й доходи, наприклад, ”третю військову мірку“ з млинів, доходи з аренд і ін. З державних доходів оплачували наймані частини, компанійців, сердюків та ін., а підчас дальших походів і реєстрові козаки діставали деколи плату. Найтяжче й найдошкульніше було те, що український уряд мусів утримувати своїм коштом на Україні російські полки, що від переяславської умови 1654. р. стояли залогами по найважливіших містах.
Розділ ІІІ
Зброя. ”3броя їх — рушниця і шабля, іншї мають короткий спис і стріли, але рідше; залізної зброї ніхто не носить, навіть гетьман“, писав про козаків Старовольський 1628 р. Подібно характеризують козацьку зброю й інші мемуаристи. Папський посол Гамберіні 1584. р. пише: ”3броя їх шаблі і кілька рушниць, із яких вони ніколи не хиблять”. Боплан свідчить, що в похід на море козак бере дві рушниці та шаблю.
Головною козацькою зброєю була, безперечно, рушниця. Під Хотином 1621. р. ”було 30.000 рушничних козаків, що могли ставати пішо, бо шаблі не всі мали“. В 1651 р. під Берестечком:
”шабля рідка, самопал у кожного“. Саме иому козаків називали "рушничним військом“. Ще частіше сучасники стверджують, що козаки в поході мали нераз і по дві рушниці, а то й більше. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет. Рушниці й самопали згадають не одноразово поряд, отже ці назви не були ідентичні, але як їх відрізняли, не відомо. Німецький автор Вайнбер твердить, що козаки під Смоленськом мали довгі рушниці ”на зразок шотландських“. З 1637 р. відома перша згадка про мушкети у козацькім війську.
З інших родів рушниць згадується яничарки (вперше 1638. р.). В 1720. рр. ”чудові“ яничарки виробляли в селі Кубиче