Кулі козак носив у чересі або в ладівниці, чи лядунці, порох у звичайному розі або в порошниці.

Рушниця зробила непотрібним старосвітський лук. Вже 1619. р. при перегляді війська ”майже всі були з вогненою зброєю, мало хто з луком“. А що гетьмана Петра Конашевича прозивали Сагайдачним, і на відомій картині він змальований із луком та сагайдаком, — то це тільки лицарська прикраса. Про козацьких лучників згадується ще за Хмельниччини, але й тоді вже їх менше. ”Це вже справа не з тою давньою Руссю, що тільки з луками та рогатинами ставала, але з грізним огнистим військом“, писав воєвода Кисіль про армію Хмельницького.Тільки на Запорожжі лук був популярним ще до половини XVIII ст. й запорожці славилися як чудові стрільці-лучники.

Шабля до половини ХVIII ст. була в козаків поширена майже як рушниця, але пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою ”ненькою рідненькою, панночкою молоденькою“. Хоч шаблі на Україні були спершу різного роду й походження, то пізніше витворився український тип ”козацької“ шаблі, на жаль, досі основно не просліджений. 30 м.). Козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі, ручку мали оздобну, похви прикрашені різьбою. Досить поширений був у козаків спис (списа). В 1628 р. гетьман Михайло Дорошенко в бою під Білою Церквою ”сімох татар убив списом, одного так сильно вдарив, що не міг списа витягнути“. У повстанні 1637-1638. р. значна частина козаків ішла у бій із рогатинами і козацький табор був ”рогатинами добре обострожений“. У XVIII ст. списів уживала козацька кіннота, особливо запорожці; була навіть приповідка: ”козакові без ратища, як дівчині без намиста“. Запорозькі списи, що збереглися до нашого часу, є з тонкого й легкого дерева, 3,5 м. завдовжки, з залізним наконечником на одному кінці та з дірками на ремінну петлю на другому; цю петлю закладали на ногу, щоб легше було спис тримати.

Московський уряд, від часу, коли Україна ввійшла в союз із Московщиною, нераз звертав увагу гетьманам, щоб намагалися підняти рівень козацького війська і наблизити його до ”регулярних“ полків. Так уже 1655 р. царський посол Матвєєв подав Богданові Хмельницькому проект, утворити 10.000 війська ”салдатським ладом“: цар обіцяв прислати відповідних інструкторів, як полковників, підполковників, майорів, капітанів, що могли б були розпочати навчання. Гетьман відповів, що розгляне цей проект, коли настане мир із поляками. Пізніше цар Петро задумував іще грунтовнішу реформу; він хотів скасувати козацькі вольности взагалі й перетворити козаків у регулярне військо. Чутки про це незвичайно схвилювали старшину і примусили Мазепу шукати порозуміння зі шведами. Але деякі частини, підо впливом російських військ, таки переймали дещо з ”регулярного порядку“; наприклад, 1725. р. Андрій Маркевич записує, що ”козаки й товариство бунчукове рушили з обозу й ішли за регулярними зараз, по 4 людей у шеренках“.. Пізніше, 1734. р., знову прийшов із Москви наказ до козаків ”учиться регулярству“, — але й тепер основної реформи не переведено. Останній гетьман Розумовський зробив для цеї справи лише те, що завів одноцільне умудирування виборних козаків. Але хоч правильної муштри не було, серед козацького війська було досить внутрішньої дисципліни, і в прилюдних виступах козацькі полки вміли утримати добрий порядок. Як про це згадував Іван Котляревський:

“Так вічной памяти бувало у нас в Гетьманщині колись;

Так просто військо шикувало, не знавши просто ”стой, не шевелісь!“;

Так славнії полки козацькі — лубенський, гадяцький, полтавський

в шапках, було, як мак цвітуть.

Як грянуть, сотнями ударять, перед себе списи наставлять,

то мов мітлою все метуть!

До доброї постави козацьких полків причинялася безперечно військова музика. Вже з кін. XVI ст. козаки на Січі мали бубни і труби, — навіть срібні труби, даровані цісарем. В 1601 р. в полку з 500 людей був 1 трубач, 1 сурмач і 1 довбуш. У бубни або литаври били, як скликали раду, на бубнах вибивали гасло, трубами давали знак, що треба готовитися до походу. Музика пригравала також у поході війська: ”Полковники, старшина полкова й сотники з усіма козаками, при військовій музиці, зі знаками (корогвами) йшли пішкома в город“ — на вибір гетьмана 1734. р.

Розділ IV

Похід. На похід покликав військо гетьман своїм універсалом;

Полковники від себе передавали той наказ до сотень, а по сотнях давали ще знак трубами або літаврами. Початок походу звався вихід або вигін, бо нераз військо неохоче вибиралося в далекі походи, особливо зніаказу царя. Андрій Маркевич пише у своїм дневнику 1724. р.:

”Післав я указ у всі сотні про скорий вигін козаків у низовий похід“.

Коли військо зібралося в означеному місці, відбувався ”попис“ для контролю, чи кожний козак як слід озброєний і приготований. Звичайно вимагали, щоб козак мав два сильні, добре відгодовані коні, добру рушницю, відповідну кількість пороху і куль (до 300), харчі та ін. Старовольський пише: ”Кожний козак, окрім рушниці і припасу, мусить мати ще сокиру, косу, лопату, мотуззя і все потрібне то того, щоб насипати вали або звязувати вози, коли цілим військом треба збройною рукою відбиватися від ворога“. Боплан описує харчі, які козаки мали підчас походу на море: ”У бочці, на 10 стіп завдовжки і 4 стопи завширшки,