Німці запровадили на окупованих територіях жорстокий окупацій-ний режим з поліцейським терором. Україну було перетворено на німецьку колонію, яка входила в німецький «життєвий простір» і ста-ла джерелом харчів і робочої сили, адже 85 відсотків усього поста-чання Німеччини продуктами з території СРСР було з України. З 2 і 8 млн. чол., в основному молоді, примусово відправлених на роботи До Німеччини, 2,4 млн. були з України.

Пограбування відбувалося з німецькою ґрунтовністю і педантич-ністю. Була створена система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим було «Центральне товариство Сходу», яке мало ЗО комерційних відділів з 200 філіями на місцях. «Товариство» здійснювало облік, вилучення і переробку усієї сільськогосподарської продукції на окупованій території. У його операціях брали участь 250 німецьких сільськогосподарських фірм. За даними О. Бойка, від початку окупації до березня 1944 р. тільки завдяки “зусиллям” “товариства” з України було вивезено 9,2 млн. т зерна, 622 тис. т м'яса та мільйон тонн інших продуктів, для перевезення яких було задіяно 1418 тис. вагонів.

Для інтенсивнішої експлуатації населення німці зберегли колгоспну систему. Приватна торгівля, за винятком базарів і української коопе-ративної організації, була заборонена. Промисловість німці не відбу-довували, за винятком галузей, пов'язаних з видобуванням деяких видів сировини.

Усі культурні товариства, зокрема «Просвіта», були ліквідовані. Допускалась тільки початкова освіта, чотирикласні школи. Закрито наукові установи, бібліотеки, музеї, театри. Преса (близько 115 ча-сописів) перебувала під контролем німецької адміністрації.

Людство ніколи не забуде і не пробачить фашистам масового знищення населення. Масовий терор проти українського наро-ду німці застосовували ще з більшою жорстокістю і в більших розмірах, ніж в інших окупованих країнах. Відділи СС зни-щували цілі села.

У жовтні 1941 р. Україна і вся Європа спізнала свою першу Хатинь: село Обухівку на Полтавщині було спалено, а все населення розстріляно. За час окупації подібні варварські акції фашистами були проведені у 250 населених пунктах республіки.

Майже 3 тис. мирних жителів знищили гітлерівці у м. Берестечку. Очевидці розповідають, що фашисти закопали напівживих людей, над якими ще довго ворушилася земля. У вересні 1941 р. у Львові було вперше застосовано автомобілі — газові камери, в яких жертви умертвлялись під час руху відпрацьованими газами.

На території України нацисти створили 50 гетто і понад 180 вели-ких концентраційних таборів. Тільки за кілька місяців окупації гітле-рівці замордували близько 1 млн. євреїв. Нелюдським було ставлен-ня нацистів до радянських військовополонених. У перші шість місяців війни до полону потрапили мільйони червоноармійців. Впевнена в перемозі, поспішаючи ліквідувати «надлишок» слов'ян, нацистська влада позганяла полонених в оточені колючим дротом табори, де вони вмирали від голоду, холоду, хвороб. Нерідко їх страчували. Як наслідок, з 5,8 млн. радянських полонених, що потрапили до рук німців, загинуло близько 3,3 млн., із них майже 1,3 млн. українців.

Найбільш екстремальних форм набув нацистський режим у Рейхс-комісаріаті України. В ряді інших окупованих регіонів німці поводи-лись не так жорстоко, зокрема в Галичині, яка стала частиною Ге-нерал-губернаторства. Щоправда, і тут проводилось багато таких ненависних заходів, як вивіз до Німеччини, експропріація продуктів на селі. Проте на відміну від співвітчизників на Сході галичанам дозво-лили утворити у Львові представницький орган — Український зе-мельний комітет, який очолив Кость Паньківський. У березні 1942 р. він перейшов у підпорядкування УЦК.

Інша перевага, якою користувалися галичани, полягала в наяв-ності системи початкової, середньої та професійної освіти. Вони мали змогу також в обмежених масштабах організовувати кооперативи та проводити культурну діяльність. Усі ключові адміністративні посади обіймали німці, однак у місцевому управлінні українцям віддавалась перевага перед поляками.

У східних районах України, які перебували під юрисдикцією військових, ситуація була подібна до становища в Рейхскомісаріаті, за винятком того, що тут поліцейський терор не був таким всеохоплюючим і навіть допускалось існування деяких українських цивільних організацій.

У районах, які знаходились під румунською окупацією, режим був більш ліберальним — не було такого терору, дозволялась тор-гівля. Однак енергійно придушувались всілякі прояви українського націоналізму. Влада чітко виконувала наказ Антонеску «Брати на зайнятих місцевостях все, що потрібно, все, що можливо, без вся-ких церемоній».

Перші кроки в напрямі колонізації українських земель були здійснені у 1942 р. За даними О. Бойка, у цей час у 486 українських селах проживало 45 тис. німецьких колоністів. У липні 1942 р. Гітлер переносить свій генеральний штаб із Растенбурга в околиці Вінниці. У грудні 1942 р. після виселення місцевого населення на території 500 , що охоплює частину Вінницької та Житомирської областей, було створено «німецьку переселенську округу Хегевальд», у якій проживало 9 тис. чол. Це було своєрідне містечко колонізаційного потоку.

Жорстокою і необачною була політика нацистів в Україні. Як зазна-чають історики діаспори, рідко коли окупаційна держава так швидко й невідворотно настроїла б проти себе спочатку доброзичливе чи принаймні нейтральне населення, як це зробили нацисти в Україні. На думку О. Субтельного, неспроможність німців ефективно викори-стати проти радянського режиму неросійські народи, зокрема ук-раїнців, була однією з їхніх політичних помилок у війні.

Перш ніж перейти до висвітлення руху опору, потрібно сказати про співпрацю певної частини українського населення з німцями. Більшість українців змушена була підкоритися окупантам і пасивно виконувати німецькі накази. Разом з тим невелика частина населення активно, усвідомлено співпрацювала з окупантами. Явище це має назву колабораціонізм.

Більшість українських колаборантів — це репресовані радянською владою, ідеологічні фанатики