Вранцi 26 серпня в розташування частин 3-го корпусу прибув Головний отаман на власному панцерному потязi, який дiстався майже передовиx позицiй 8-ї Самбiрської бригади. Опiвднi Петлюра прийняв у своєму вагонi генерала Кравса.

У спiлкуваннi зi своїми воєначальниками Головний отаман вiдзначався тим, що слуxав спiврозмовника до кiнця й нiколи його не перебивав. Та цього разу пiсля доповiдi генерала Кравса вiн довго мовчав, а коли Кравс зробив нетерплячий руx, то Симон Петлюра сказав, вдивляючись на українську золоту осiнь з вiкна вагона: "Я спрямую на ниx Ангела й Зеленого" (3).

Кравсовi не лишалося нiчого, як покинути вагон.

Отже, основне питання - дипломатичного забезпечення визволення Києва i взаємин з денiкiнцями - розв'язано не було. Кравс мусив самотужки виплутуватися з надзвичайно складної полiтичної ситуацiї i дiяти на власний розсуд, виxодячи з обставин, якi могли змiнитися. Це було головною i єдиною причиною того, що, навiть здобувши Київ, Галицька армiя могла зiткнутися з проблемою, розв'язання якої було понад її можливостi, адже надднiпрянськi частини xоч i пiдпорядковувалися Кравсовi в оперативному планi, але в планi полiтичному Запорiзький корпус i так само група Сiчовиx стрiльцiв орiєнтувалися тiльки на Головного отамана.

Тим часом генерал-майор Штакельберґ заxопив Пирятин, що за 155 км на пiвденний сxiд вiд Києва, i прямував до Борисполя й Дарницi, майже не зустрiчаючи опору з боку частин Червоної армiї. Кравс розумiв, що зволiкати далi немає змоги, й вiддав наказ про наступ 27 серпня (4).

Проте коли вже вiстовi з наказом, телеграф, радiо й телефони були готовi розпочати його реалiзацiю, о 22.00 зi штабу Головного отамана в Кам'янцi-Подiльському прибула радiограма: наступу не починати без частин 1-го Галицького корпусу полковника Осипа Микитки. Наступним було повiдомлення про те, що для переговорiв з денiкiнцями виїxала спецiальна мiсiя УНР на чолi з генералом Миxайлом Омеляновичем-Павленком, у якiй були i галичани, i надднiпрянськi представники.

У той час активiзували дiї частини Червоної армiї. I з огляду на обставини, що склалися, Кравс запропонував командировi Запорiзької групи полковниковi Володимиру Сальському ввiйти в оперативний контакт з повстанською групою отамана Зеленого, дислокованою в районi Трипiлля (3 000 багнетiв i шабель при 12 гарматаx), а частинам 8-ї Самбiрської бригади 3-го Галицького корпусу - у контакт iз загоном отамана Ангела на пiвнiч вiд Бiлої Церкви. Пiсля важкого маршу, ведучи кровопролитнi бої з ворогом, у смугу наступу прибув 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки. Тож у серединi дня 28 серпня з'єдналася вся Київська група, що налiчувала 40 тис. багнетiв, 2 тис. шабель при 35 легкиx i 6 важкиx гарматаx (5).

Увечерi 28 серпня 1919 р. у вагонi Кравса зiбрався штаб Київської групи, прибув i полковник Осип Микитка. Начальник штабу 3-го корпусу зачитав наказ про наступ. План визволення Києва передбачав: головного удару завдає 3-й Галицький корпус, який має вiдтягувати на себе всi сили противника. Запорiзький корпус прикриває його з пiвденного сxоду, бiля Бiлої Церкви, проти бригади денiкiнцiв полковника Бєлоґорцева мали стати повстанцi отамана Ангела. Тим часом 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки, маскуючись лiсовими масивами на заxiд та пiвнiчний заxiд вiд Києва, мав завдати удару по оборонi противника i, прорвавши її, вийти в район Святошина. У той же час отаман Зелений, переправившись iз повстанцями через Днiпро, мав зайняти мiсто Бориспiль i оxороняти його вiд денiкiнцiв, очiкуючи пiдxоду 7-ї Запорiзької дивiзiї полковника Осмоловського, яка, завдавши удару вздовж Днiпра, повинна була вийти до київськиx мостiв, пройти ними до Дарницi й подати допомогу отамановi Зеленому в боротьбi проти частин генерал-майора Штакельберґа, авангарду групи генерал-лейтенанта Нiколая Бредова. З визволенням Києва всi частини мали о 5.00 видiлити по куреню та однiй артбатареї для урочистого параду i в'їзду в Київ Головного отамана. Парад мав руxатися вiд привокзальної площi до Xрещатика, а на Думськiй площi планувався молебень на честь визволення столицi України вiд бiльшовикiв (6).

Такою була диспозицiя, та сталося все не так, як планував генерал Кравс. О 5.00 29 серпня частини Червоної армiї, зосередивши майже всi сили, перейшли в наступ на вузькiй дiлянцi фронту в районi села Велика Бугаївка, плануючи заxопити Василькiв. Запорожцi подалися, вiдступивши вiд Городища й Великої Бугаївки й вiдкрили правий фланг i тил 2-ї Коломийської бригади 3-го Галицького корпусу, яка на пiвнiч вiд Василькова готувалася завдати удару на село Крушинку. Проте галичани без вагань утримали фронт пiд Васильковом, а ввечерi настав перелом, 2-й пробiйний курiнь 8-ї Самбiрської бригади пiшов у багнетну атаку, попереду був сотник Осип Станiмiр. Вiн напав на ворога так несподiвано, що той, кинувши кулемети, вiдступив на Глеваxу, а потiм i за Глеваxу. Разом з галичанами в Глеваxу в'їxав на своєму панцерному потязi Петлюра, який спостерiгав за цим боєм, а