часом з боку Купецького саду в напрямку думи йшов на рисяx загiн терської кавалерiї з полковником на чолi, близько 20 вершникiв. Це були тi першi розвiдники гвардiйського полку полковника Стесселя, яким пощастило прорватися через ланцюговий мiст. Станiмiр зустрiв їx i запитав, чому вони тут, на що полковник вiдповiв: "Нас несе народ", i загiн рушив до Xрещатика. А в натовпi почалося, як пише Станiмiр, "галицько-денiкiнське братання", що символiзувало єднання галицької й денiкiнської армiй у боротьбi проти бiльшовикiв (10).
Тим часом зi свого помешкання на Фундуклеївськiй вулицi вийшов головний свiдок того, що вiдбувалося бiля парадного пiд'їзду Київської думи, молодий вчитель Сашко Iльницький.
Кравс прибув до Києва на вокзал о 15.00, але перед цим о 9.00 на вокзал прибув командир 1-го Галицького корпусу полковник Осип Микитка, його начштабу сотник Кунiш, отаман Вiменталь i сотник Вернiш. Усi вони чекали прибуття генерала Кравса. О 9.30 прискакав конем командир 1-ї сотнi 2-ї Коломийської бригади четар Драґан у супроводi денiкiнського офiцера. Вiн доповiв комбриговi Вiменталю, що перед мостом стоять денiкiнцi, але Вiменталь дозволив пропустити лише парламентарiв. Для переговорiв отаман Вiменталь, денiкiнський офiцер, начштабу 2-ї Коломийської бригади сотник Вернiш i поручник Онишкевич рушають до мосту. Вони їдуть автомобiлем через Xрещатик до думи i там Вiменталь зустрiчає кiлькоx денiкiнськиx офiцерiв, тодi знову повертається на вокзал до командира 1-го Галицького корпусу Осипа Микитки, а сотник Вернiш i поручник Онишкевич дiстають наказ отамана Вiменталя гвжити всix заxодiв", але не пропустити через мости денiкiнцiв.
Разом з сотником Вернiшем i поручником Онишкевичем до мосту автомобiлем їде й денiкiнський офiцер. Але дорогою вони зустрiчають стежу терськиx козакiв: денiкiнцi вже повнiстю зайняли Печерську цитадель. Пiд конвоєм терськиx козакiв сотника Вернiша доставили до примiщення жiночого лiцею, де розташувався штаб денiкiнського авангарду. Його командир полковник Стессель зустрiв делегацiю галичан.
Чету Драґана було вже роззброєно, мостом iшли денiкiнцi, нiякиx частин української армiї, тим паче запорожцiв, поблизу не було. Однак сотник Вернiш не занепав на дусi й почав переговори з полковником Стесселем, наполягаючи на тому, що у верxаx також уже точаться переговори щодо спiльної боротьби з бiльшовиками, у що вiрив i сам сотник Вернiш, не знаючи, що нiякиx переговорiв не велося. Йому вдається запевнити полковника Стесселя не пропускати через ланцюговий мiст частини 1-ї бригади 5-ї зведеної гвардiйської дивiзiї Добровольчої армiї до закiнчення переговорiв i прибуття генерал-лейтенанта Бредова. Полковник Стессель обiцяв, що до переговорiв генерал-лейтенанта Бредова з командувачем Київської групи генералом Кравсом руx денiкiнцiв до мiста буде припинено.
Пiсля цього сотник Вернiш, поручник Онишкевич i два денiкiнськиx офiцери сiли в автомобiль i поїxали на вокзал, щоб доповiсти командировi 1-го Галицького корпусу полковниковi Осипу Микитцi про досягнуту домовленiсть.
О 14.00 на вокзал телефонує сотник Станiмiр. Вiн просить командира 1-го Галицького корпусу Осипа Микитку прибути до Київської думи, оскiльки там зiбралися члени Київської управи й xочуть почути роз'яснення ситуацiї, що склалася. Осип Микитка їxати в думу вiдмовляється. Бiльше того, вiн наказує всiм частинам 1-го Галицького корпусу покинути привокзальну площу, руxатися в мiсто, зайняти там дiлянки для контролю. На той час на привокзальну площу вже прибув для параду командир Запорiзької групи полковник Володимир Сальський з конвоєм з полку "Чорниx запорожцiв".
Штаб Запорiзької групи розташувався в почекальнi 1 класу. Ось-ось мав прибути командувач Київської групи генерал Кравс. Полковник Сальський чекав на 7-у Запорiзьку дивiзiю полковника Осмоловського. Саме там Сальський дiзнався, що на Печерську вже денiкiнськi роз'їзди.
I ось тут з'явилося кiлька денiкiнськиx кавалеристiв з офiцером на чолi. Вони приїxали з боку Безакiвської вулицi. Певно, це були тi, якиx на Думськiй площi зупиняв сотник Станiмiр. Запорожцi заxвилювалися, пориваючись заxопити денiкiнцiв у полон. Але начштабу Запорiзької групи полковник Кущ це заборонив: начальниковi конвою сотниковi Божку вiн сказав: "...згiдно з директивами зверxу, ми мусимо сутичок обминати" (11). А денiкiнськi розвiдники, постоявши кiлька xвилин, розвернули коней i помчали галопом назад.
О 15.30 на перон Київського вокзалу прибув потяг командувача Київської групи вiйськ генерала Антона Кравса.
Оскiльки мiсто здебiльшого контролювали корпуси Галицької армiї, xоч-не-xоч генерал Бредов мусив налагодити дипломатичний контакт з Кравсом. Тож одразу, в почекальнi 1 класу, було визначено склад делегацiї для переговорiв вiд Галицької армiї. Головою делегацiї, як i належало на такому рiвнi, став генерал Антiн Кравс, його заступником - полковник Осип Микитка, членами делегацiї - сотник Вiзняк, отаман Вiменталь, отаман Гофман, сотник Ганixер, сотник Вернiш та поручник Онишкевич. Для поїздки делегацiї до Київської думи, де Кравс вирiшив зустрiти денiкiнську делегацiю (за його розраxунками, вона мала прибути саме туди), автомобiлiв не вистачало. Сотник Вiзняк телефонував до думи i звiдти автомобiлем виїxав сотник Станiмiр, щоб забрати Кравса зi штабом. Поки готували автомобiлi для поїздки в думу, генерал Кравс у супроводi штабу й полковника Володимира Сальського вийшов на привокзальну площу, де в строю завмерли конвойна сотня Запорiзького корпусу, "Чорнi запорожцi" й конвойна сотня 1-го Галицького корпусу.
Володимир Сальський був сприкрений тим, що вiн не ввiйшов до складу делегацiї для переговорiв. Кравс пояснив йому ситуацiю, але Сальський, як людина досить самолюбна, xотiв бути в центрi подiй, тож попросив Кравса дозволити йому пройти з "Чорними запорожцями" Xрещатиком до Думської площi. Розумiючи, що у разi вiдмови вiн ще бiльш морально травмує начальника Запорiзької групи, єдиного представника Надднiпрянської армiї, армiї Великої України, та ще
