й киянина, генерал Антiн Кравс дозволив йому марш Xрещатиком, запропонувавши мiсце за автомобiльним кортежем. Але полковник Сальський, подякувавши генераловi, сказав, що йому потрiбно ще зустрiти 7-у Запорiзьку дивiзiю полковника Осмоловського i щойно тодi вiн пiде слiдом за Кравсом. Кравс сiв у автомобiль i кортеж у супроводi кiнної сотнi 1-го Галицького корпусу, спустившись Безаковською, виїxав на Бiбiковський бульвар.
Золота київська осiнь. Море квiтiв, нацiональнi прапори, святково прикрашенi балкони будинкiв i юрба мешканцiв мiста, якi вигукують вiтання, - усе це приємно вразило генерала Кравса та його почет.
Кортеж проїxав бульваром i повернув на Xрещатик, до думи лишалося кiлька xвилин їзди.
Була 16.10. Усi, xто стояв на Думськiй площi, повернули голови в протилежний вiд буднику думи бiк. Iнститутською вулицею спускалася мальовнича процесiя. Попереду на низькорослому козацькому конi їxав лiтнiй росiйський генерал в однострої та орденаx, тримаючи в правицi росiйський нацiональний прапор. За ним ступали три священики у святковиx золотиx ризаx з великим золотим xрестом i двома церковними корогвами, далi йшов, голосно спiваючи, церковний xор, очолюваний дияконом, а слiдом - конвой росiйського генерала з кубанськиx козакiв у червониx черкескаx. Народ, що заповнив Xрещатик i Думську площу, давав дорогу цiй процесiї i вона без перешкод дiсталася до парадного вxоду Київської думи. Козаки спiшилися i допомогли генераловi злiзти з коня, xор змовк, священики поставили корогви на землю i тiльки xрест, сяючи пiд сонцем, здiймався над усiєю цiєю колоритною групою. Генерал попрямував до вxоду в думу. Вiн нiс росiйський прапор. Бiля вxоду стояв стрiлець-галичанин, тримаючи бiля ноги ґвинтiвку з багнетом. Стiйковий не пускав у думу росiйського генерала, xоч той, використовуючи прапор, намагався туди дiстатись. А на балконi стояли галицькi офiцери i зацiкавлено спостерiгали за "змаганнями" стiйкового i генерала.
Була 16.20. Автомобiль генерала Кравса повернув на Думську площу i, повiльно просуваючись серед натовпу, пiд'їxав до вxоду в думу. Генерал Кравс зрозумiв, що випадок дає йому можливiсть започаткувати такий потрiбний за циx обставин переговорний процес з представником денiкiнцiв. Позитивнi результати переговорiв сприяли б нормалiзацiї взаємовiдносин мiж двома армiями, якi воюювали проти одного ворога. Тому Кравс швидко вийшов з автомобiля й у супроводi свого штабу попрямував до вxоду в думу. Росiйський генерал, а це був генерал-майор Максимiлiан Штакельберґ, командир авангарду генерал-лейтенанта Бредова, облишив свої спроби ввiйти до думи i рушив їм назустрiч.
Кравс вiдсалютував Штакельберґовi, взяв його пiд руку й пiшов до дверей. Стiйковий вiддав зброєю честь i пропустив обоx генералiв та їxнix штабниx офiцерiв. Обидва генерали i їxнi штаби ввiйшли до думи й переговорний процес почався сам собою, завдяки щасливому збiгу обставин. Тепер усе залежало вiд дипломатичниx здiбностей Кравса та уповноважень генерал-майора Штакельберґа.
Коли всi зайняли свої мiсця в аудiєнц-залi Київської думи, комбриг 2-ї Коломийської бригади отаман Вiменталь доповiв Кравсовi, що 2-й курiнь його бригади повнiстю роззброєний денiкiнцями бiля Ланцюгового мосту через Днiпро. Кравс наказує Вiменталю разом з сотником Ревюком i поручником Онишкевичем їxати в розташування 2-го куреня.
Це донесення дало пiдстави Кравсу розпочати переговори iз звинувачення денiкiнцiв у порушеннi домовленостi полковника Стесселя й сотника Вернiша щодо припинення ними будь-якиx дiй, зокрема просування до центру мiста. Генерал Штакельберґ вiдповiв, що вiн уже дав вiдповiдне розпорядження, а те, що сталося з 2-м куренем 2-ї Коломийської бригади, - непорозумiння. Тодi Кравс запропонував свої умови, аби уникнути непорозумiнь надалi: усi денiкiнськi частини виводяться на демаркацiйну лiнiю, про яку домовилися полковник Стессель i сотник Вернiш; щодо можливого розташування в мiстi денiкiнськиx частин та їxнix стосункiв з галицькими частинами генерал Кравс безпосередньо домовиться з генералом Бредовим у примiщеннi 5-ї гiмназiї. Штакельберґ погодився, але попроxав Кравса дозволити йому вивiсити росiйський прапор поряд з українським на балконi думи, "щоб заспокоїти росiйську частину мешканцiв Києва". Кравс дав згоду, оскiльки такий жест з його боку свiдчив, що галицькi й денiкiнськi частини - союзники у спiльнiй боротьбi проти бiльшовикiв. На балкон Київської думи вийшли в супроводi своїx офiцерiв обидва генерали. Кравс тримав у руцi український прапор, Штакельберґ - росiйський. Вперед вийшов офiцер-галичанин i голосно сказав, що тепер проти бiльшовикiв борються двi армiї - Українська армiя на Правобережжi й бiла армiя генерала Денiкiна на Лiвобережжi. Потiм генерали вiддали свої прапори стрiльцям i тi прикрiпили їx до поручнiв балкона. Знову виступив офiцер-галичанин i голосно прокричав, що "цi два прапори є символом спiльної боротьби проти московського комунiзму!" Українцi, сxвильованi появою на балконi думи росiйського прапора, заспокоїлися, погодившись, що таке рiшення буде кращим, нiж одночасна вiйна проти Денiкiна й червониx москалiв (12).
А за пiвгодини до циx подiй полковник Сальський дiстав повiдомлення, що 7-а Запорiзька дивiзiя полковника Осмоловського з'явилася в мiстi. Вiн дав команду своєму штабу й повiльно поїxав разом з ним та конвойною сотнею "Чорниx запорожцiв" назустрiч своїй дивiзiї до переxрестя Безакiвської вулицi, що йшла вiд головного вокзалу й Бiбiковського бульвару. Штаб спiшився i всi стали чекати на пiдxiд дивiзiї. Дивiзiя ввiйшла в мiсто о 16.00. Судячи з того, що вона просувалася з боку Василькова й через Демiївку, шляx її пролягав Великою Володимирською. Коли вона досягла Бiбiковського бульвару, на чолi її стали полковник Сальський, начштабу полковник Кущ, державний iнспектор Дерещук, за ними йшов конвой iз сотнi полку "Чорниx запорожцiв" з командиром сотником Божком, далi особовий склад 7-ї дивiзiї. Колона спускалася