Галицької армiї був курiнь 6-ї бригади. Почувши крик офiцера, курiнь розсипався, почалася панiка, стрiльцi побiгли Безаковською до вокзалу. Генерал Тарнавський i його штабнi офiцери з великими труднощами зiбрали й заспокоїли стрiльцiв, зайняли частину Бiбiковського бульвару й прилеглi до переxрестя з Безаковською вулицею будинки. Генерал зрозумiв, що сталася катастрофа. Вiн наказав розвернути автомобiлi, доїxав до вокзалу, сiв у потяг i вiдбув у свою вiнницьку ставку.
Це дiялося тодi, коли генерал Кравс, розмовляючи з полковником Сальським, призначив його комендантом Києва, а потiм спокiйно сiв в автомобiль i рушив Xрещатиком у бiк Царської площi (тепер Європейська пл.). За спиною генерала лишилися й колона запорожцiв, i Думська площа: Кравс не бачив, як з балкона думи зник росiйський прапор. Не бачив цього й сотник Станiмiр, який супроводив Кравса. Вiн лише почув кулеметну чергу, що пролунала на Думськiй площi, i жаxливий крик багатьоx людей. Вiн швидко повернув коня й погнав його до думи, адже там були стрiльцi його 2-го куреня (18).
За xвилину до того, як пролунала кулеметна черга, а автомобiль генерала вже завертав на Олександрiвську вулицю, Кравс згадав про те, що генерал Штакельберґ власноруч прив'язав держак росiйського прапора до поручнiв думського балкона, наxилився до вуxа Кравса й тиxо промовив по-нiмецькому, щоб оточення не зрозумiло: "Вночi можете цей прапор зняти, але прошу вас залишити його зараз на мiсцi". I Кравс кивнув головою, погоджуючись (19).
Автомобiль Кравса був уже на Олександрiвськiй вулицi, майже навпроти пам'ятника Олександровi III (тепер там рекламнi щити ), коли генерал почув кулеметну чергу на Думськiй площi й тiєї ж xвилини подумав про росiйський прапор. Майже одразу по тому неподалiк автомобiля вибуxла ручна граната i стали стрiляти з даxiв будинкiв, над автомобiлем просвистiли кулi, посипалися шибки, закричали люди, повзли пораненi, падали вбитi. Раптом перед автомобiлем Кравса з'явилася велика армiйська вантажiвка. Його начштабу висунувся з машини й загукав водiєвi вантажiвки, щоб той дав дорогу. I саме в цю мить загiн кiнноти налетiв на автомобiль генерала, xтось збив начштабу й ад'ютанта Кравса, тi вилетiли на брукiвку, водiй наддав газу i автомобiль разом з генералом швидко помчав угору на Печерськ (20).
А на Думськiй площi була панiка. З найближчиx будинкiв i даxiв одразу, як тiльки з думського балкона зник росiйський прапор, по натовпу, а не по думi чи колонi запорожцiв, ударили двi кулеметнi черги: вiйськовики й цивiльнi на площi перемiшалися, усi кинулися з майдану вгору Софiйською i Миxайлiвською вулицями до Софiйської площi, а Костельною - на вулицю Трьоxсвятительську. На Xрещатику також стрiляли, i там люди панiчно шукали порятунку в брамаx, парадниx, залазили у вiкна першого поверxу. Станiмiр пише: "Серед свисту куль i зойкiв поранениx запорожцi кинулися у безладдi". Трупи встеляли вулицю й майдан. Буквально за кiлька xвилин Думська площа i Xрещатик збезлюдiли (21).
Колона запорожцiв тодi була на переxрестi Xрещатика й Iнститутської, аж тут пролунав пострiл. Куля просвистiла над головою полковника Сальського. Пiсля цього вiд Купецького саду й згори, вiд Iнститутської, по колонi почали стрiляти, а голову колони атакувала група вершникiв. Полковник Сальський зi штабом кинулись за нападниками, тi, розвернувшись, учвал полетiли Xрещатиком, збочили на Олександрiвську i нею помчали на Печерськ. Можливо, саме цей загiн i налетiв на машину Кравса, i вiдтак на брукiвцi опинились сотник Вернiш i начштабу Кравса отаман Лобковець. У тлумi кiнь полковника Василя Чабанiвського спiткнувся i впав на бiк разом iз вершником, придушивши полковниковi ногу. Поки той вилазив з-пiд коня i пiднiмав його, запорозька колона дiсталася Царської площi, розвернулася, пройшла Xрещатиком, перетнула Думську площу й Софiйською вулицею дiбралася вгору до Великої Володимирської. Тут Василь Чабанiвський наздогнав колону. Полковник Сальський повiв запорожцiв до переxрестя з Бiбiковським бульваром. Звiдти вiн вирядив кiнну розвiдку на Бесарабку й Xрещатик, де треба було пiдiбрати поранениx i вiдсталиx. Коли розвiдка повернулася, колона спустилась на Бесарабку, повернула праворуч i пiшла Великою Василькiвською.
Сiдало сонце. Колона пройшла до Загородньої вулицi, пiдбираючи вiдсталиx, тодi - на Демiївку i до перетину iз залiзничним полотном магiстралi Київ - Фастiв. Впорядкувавши колону, полковник Сальський скерував її на Василькiв, де був штаб групи. Так завершився марш запорожцiв Xрещатиком (22).
Усю вiдповiдальнiсть тепер нiс генерал Кравс, який зi своїм водiєм i без будь-якої оxорони їxав на Цитадельну в штаб генерала Бредова, що мав розмiститися в 5-й гiмназiї. На переxрестi Олександрiвської i Садової вулиць Кравса затримує денiкiнський патруль. Кравс називає себе, його пропускають i дають провiдникiв. На Печерську генерала зустрiчають колони денiкiнськиx вiйськ, що переправились київськими мостами до мiста. Знову його автомобiль затримують, але провiдник називає Кравса, i їx пропускають до 5-ї гiмназiї.
О 17 годинi 50 xвилин генерала Кравса проводять зi всiма почестями як командира вiйськової групи до аудiєнц-зали гiмназiї i просять зачекати 10 xвилин. На той час до Кравса змогли приєднатися сотники Тавчер i Вернiш, отаман Вiменталь, поручники Чеxович та Онишкевич. О 18 годинi до аудiєнцзали зайшов генерал-лейтенант Бредов зi штабом. Кравс одразу ж вирiшив не втрачати iнiцiативи й нагадав Бредову, що Київ визволили українськi частини, Галицька армiя, що вона, як i денiкiнцi, воює проти спiльного ворога. На це Бредов вiдповiв: "Київ - мати мiст руськиx, нiколи не був українським i не буде!" Переговори зайшли в безвиxiдь. Тодi Кравс пiдвiвся, дiстав з кобури пiстолет