В Умані скликано раду, яка обрала Максима Залізняка гетьманом, а Гонгу — Уманським полковником. Уманщину поділено на сотні, як було колись. Уніятам запропоновано покинути Україну або прийняти православ'я.

З Умані загони повстанців вирушили на Поділля, Черкащину,
Київщину, околиці Радомисля тощо. Таким чином, значна частина
Київщини була охоплена повстанням.

Фраюк вважав, що в Коліївщині виявилася традиційна пошана українського народу до королівської влади, як це було на початку Хмельниччини; повстанці йшли на захист авторитету короля проти сваволі панів, ішли не проти короля, а проти панів. У Коліївщині грали ролю чутки про підтримку російською царицею польського короля. Цю думку пізніше підтримав дослідник Коліївщини О. Гормайзе.

Дійсність спростувала ці легенди. Правда, в перші часи російська
влада ставилася до повстанців поблажливо. Російський посол у Варшаві, Рєпнін, навіть радив комадувачеві російських військ у Польщі, генералові Кречетнікову, не застосувати проти повстанців сили. Варську конфедерацію приборкано в червні 1768 року, і поляки просили російський уряд допомогти їм придушити повстання. З другого боку, один із гайдамацьких загонів, переслідуючи поляків, загнався аж до Балти і спалив її. Турки заявили протест і загрозили Росії війною. Цариця Катерина наказала Кречетнікову негайно вжити репресій проти гайдамаків. Гонту і Залізняка, а з ними й біля
тисячі гайдамаків підступно заарештовано. 846 гайдамаків, польських підданих передано полякам для суду і кари, а 250 російських підданих перевезено на суд до Києва.

Польський суд відбувся в селі Кодні, біля Житомира, Всіх гайдамаків, після страшних тортур, покарано смертю. В Росії присуди
були трохи м'якші. Всіх учасників повстання, після тяжких катувань,
заслано на Сибір.

Коліївщина мала величезний вплив на Запоріжжя та на Південну Україну. Вище була вже мова про повстання пікінерів та сіроми 1768 року, на яких позначився вплив Коліївщини. Незабаром, у 1775 році, скасовано Запорізьку Січ, і селяни, позбавлені підтримки запорожців, залишилися напризволяще. Єдиною формою протесту селян проти гноблення шляхтою залишалися втечі, і тоді з неймовірною швидкістю залюднювалися запорозькі степи, головний командир яких, після скасування Сіні, добре засвоїв її принцип; «втікачів не повертати».... Але зараз треба додати, що втікачі з Правобережної України йшли на Південну Україну. Слобожанщину, далі — до Війська Донського і на Кавказі".