Реферат на тему:

Голод 1946-1947 років в Україні

Третій радянський голод в Україні тоталітарна "партія-держава" СРСР скоїла після страхітливої руйнівної війни, що двічі вогнем і кров'ю пройшла українською землею. Творення голоду відбувалося шляхом пограбування села через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.

Верхня влада суспільства на чолі з диктатором Й. Сталіним, як і раніше, використовувала село як "донора" для відбудови промисловості, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні "переваги" соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, відмінити карткову систему, створювали "резерви зерна", а також поставляли хліб майбутнім союзникам - країнам новостворюваного "соціалістичного табору". Для здійснення своїх імперсь-ких цілей в умовах економіки неринкового типу через ме-ханізм адміністративно-командної системи, посилення репресій московська верхівка викачувала хліб із села.

Непосильний план хлібозаготівель на 1946 рік - 340 млн. пудів хліба - виконати Україні було неможливо. Але замість зниження цей план в липні 1946 р. 23 областям: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та ін. було підвищено. Вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, мізерна видача чи невидача зовсім зерна колгоспникам на зароблені тяжкою працею трудодні, вибивання непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян, викликали майже по всій Україні голод, що швидко поширювався.Однак у серпні 1946 р. під тиском центру керівництво УРСР знову підвищило хлібозаготівельний план Сталінській, Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій, Миколаївській, Кам'янець-Подільській, Херсонській, Чернігівській та ін. областям. Таким чином для України план хлібозаготівель було збільшено до 362 млн. 750 тис. пудів. Незважаючи на жорстку дію вертикалі: центр - республіка - область - район - сільрада - колгосп, діяльність партійно-командного апарату, десятків тисяч спеціальних уповноважених з хлібозаготівель, зерно до державної "комори" надходило не тими темпами, на які розраховував центр. При тотальній викачці з українського села усього вирощеного план було виконано на 62,4%. Й. Сталін, його найближче оточення: В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович вбачали у невиконанні плану не недорід і голод, а незадовільну роботу партійних орга-нізацій, радянських органів, голів колгоспів і самих кол-госпників, звинувачуючи їх в "антибільшовицькому став-ленні до політики хлібозаготівель", "саботажі", "розкраданні", "розбазарюванні" хліба тощо. Українські селяни, на думку "вождя народів" та можновладців, потребували перевиховання як такі, що перебували на окупованій території і "зазнали впливу чужої ідеології". Такого роду звинувачення викликали репресії до обласних та районних партійних і радянських керівників, голів колгоспів І безпосередньо трударів-колгоспників. Директиви-постанови центру дозволяли видавати колгоспни-кам на трудодні лише 15% від зданого зерна при умові виконання колгоспом плану хлібозаготівель. А голод ставав масовим. Однак замість допомоги з боку держави на-селення України, найбільше сільське, зазнало жорстокого репресивного удару. Під приводом "економії у витрачанні хліба" за союзними та на їх виконання республіканськими партійно-державними постановами з 1 жовтня 1946 р. з централізованого постачання за хлібними картками було знято понад 3 млн. 500 тис. людей, з них близько 2 млн. 900 тис. сільських жителів, з лихом голоду селяни були залишені і сам на сам. У містах пайкового хліба було позбавлено багато утриманців і дітей, найбільше - у Сталінській, Дніпропетровській, Харківській, Ворошиловградській, Одеській областях. Партійно-радянська еліта постачалася через систему закритих спецрозподільників.

Найлютішим голод був узимку та весною 1947 р., перетворившись на голодомор. Вибита з голодуючого українського села сільгосппродукція відправлялася в різні регіони імперії. Україна була головним постачальником зерна для м. Ленінграда, ряду областей РРФСР, овочів - для Москви. Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон. За 1946-1947 р.р. в країни Західної Європи: Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Німеччину, Францію та ін. з СРСР було експортовано 2,5 млн. т зерна. Міністр заготівель СРСР Двинський повідомляв телеграмою 5 вересня 1947 р. секретарю ЦК КП(б)У Л. Кагановичу: "Намітили додатково вивезти за межі України 267 тис. т зерна, які у порядку переміщення держрезерву 208 тис. т, що оформлюються Міністерством продрезервів. Таким чином, загальний вивіз зерна за межі України у вересні доводиться до одного мільйона тонн". Головне лихоліття вразило майже всю Україну за винятком ряду західних областей. Смертельних мук голоду зазнали хлібороби південних областей УРСР: Херсонської, Миколаїв-ської, Запорізької, Дніпропетровської. Своїми страшними лещатами стискав голод населення Подніпров'я - Полтавської, Київської, Чернігівської, Кіровоградської областей. Тяжко терпіли від голоду жителі сіл та міст Вінницької, Кам'янець-Подільської, Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської, Житомирської областей. В захід-ному регіоні, де селяни зібрали непоганий врожай, загони УПА, організовуючи опір вивезенню зерна, закликали населення допомагати голодуючим, які їхали туди по хліб. "Західняки" рятували від голоду не лише своїх земляків - українців, а й росіян, білорусів, молдаван, які, оминаючи загороджувальні загони міліції, пробивалися з голодуючих областей РРФСР, Молдавії й Білорусії за порятунком, і знаходили його. Але страждали від голоду і жителі західних областей. Найбільше - Ізмаїльської та Чернівецької, де в той час проходила насильницька колективізація. Сім'ям, вступаючим до колгоспів, видавали по 200 кг зерна, і вони виживали, інші - голодували, частогинули.В цих двох областях того часу смертність перевищувала народжуваність. Найвищою у них була дитяча смертність. Голодуючі змушені були вживати у їжу різні сурогати, траву, листя дерев, м'ясо загиблих тварин, ховрашків тощо. Доходило й до канібалізму. Станом на 2 липня 1947 р. в Україні нараховувалось понад 1 млн. 154 тис. виснажених голодом