Реферат на тему:

«Економічне життя України у складі Речі Посполитої

(друга половина XVI-перша половина XVII ст.)»

На економічний розвиток України XVI— першої полови-ни XVII ст. визначальний вплив справила зміна економіч-ної ситуації в Європі. На XVI ст. виробничі можливості країн Центральної та Південної Європи були суттєво пі-дірвані. Зникли великі масиви лісів, сільське господарст-во житниці Європи Іспанії занепало. Одночасно з відкрит-тям Америки й морського шляху в Індію небувале зростає попит на сільськогосподарську та промислову продукцію. Втягуючися в торгівлю із Західною Європою, шляхта про-являла щодалі більшу зацікавленість у багатих україн-ських землях. Найбільші можливості для розвитку товар-ного господарства мали магнати. Щоб поширити фільвар-кову систему й збільшити продуктивність панських госпо-дарств, у 1557 р. була проведена аграрна реформа, відома під назвою “Устава на волоки”. Спеціально призначені ре-візори переміряли землі й поділили їх на так звані воло-ки, ділянки землі розміром 16—21 га. Під фільварок від-водилися кращі землі й в одному місці. Селянам виділя-лися три смуги на різних полях; передбачалося ведення три-пільної системи господарювання. Володільник волоки мав відробити два дні на тиждень у фільварку, платити щоріч-но грошовий чинш у розмірі 12 грошів, давати данину про-дуктами не менш як на 18 грошів. За селянами залишали-ся також “мостова”, “візницька”, “сторожова” та інші по-винності.

За своїми соціально-економічними наслідками “Устава на волоки” мала двоїсте значення. Вона остаточно ліквідо-вувала залишки прав власності вільних селян на землю і перетворювала їх на володільників панських наділів. За-провадження панщини зв'язувало ініціативу та підприєм-ливість працівника, вело до занепаду селянського госпо-дарства. В той же час використання праці залежного селя-нина, забезпеченого тягловою силою й сільськогосподар-ським реманентом, супроводжувалося піднесенням фільвар-кового господарства. Помірна панщина й фільварок пере-творили Україну в другій половині XVI ст. на годувальни-цю всієї Європи. Якщо спочатку фільварки існували пере-важно в Галичині, Волині та Поділлі, то після Люблінської унії поширилися на Подніпров'я. Лани заколосилися хлі-бами, поля наповнилися кіньми, волами, коровами, стави й озера — рибою, а ліси — стукотом сокир і голосами людей. У небі час від часу з'являлися клуби диму від спалюваних на поташ і дьоготь дерев. Залежно від розміру фільварків окремі шляхтичі в різні роки збирали від трьох до 50 тис. пудів зерна. В 1615 р. лише з Костянтинівського й Степанського ключів спадкоємців Острозьких надійшло 300 тис. пудів пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, проса й гороху. Успіхи в зерновому землеробстві сприяли розвитку тварин-ництва. Магнату Ружинському лише в с. Вчорайшому на Київщині в 1609 р. належало щонайменше 100 дійних ко-рів, 60 ялівок, 40 волів, 300 овець, 250 свиней, 500 вуликів. Приблизно таку саму структуру мало тваринництво й ін-ших магнатів та шляхти.

Складову частину панського господарства становили промисли. Досить активно велося видобування поташу в магнатських і шляхетських лісах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Протягом другої половини XVI — першої половини XVII ст. у різний час діяло 140 по-ташних буд, які істотно знищили лісові масиви. Магнати й шляхта засновували чимало рудень, особливо в поліських районах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщи-ни. Ручна праця при виготовленні заліза почала витісня-тися водяним колесом. У першій половині XVII ст. на Правобережному Подніпров'ї та Лівобережжі активізувалося виробництво селітри. На Прикарпатті досить вигідним, а відповідно й поширеним стає добування солі, яке провади-лося більш як на 358 соляних варницях. Майже в кожно-му панському господарстві на берегах річок чи потоків сто-яли водяні млини на одне, а то й на одинадцять водяних коліс. Тут мололося зерно, виготовлялися крупи, валялось сукно тощо.

Найважливішою рисою промислів XVI—першої поло-вини XVII ст. стало зародження в середині них мануфак-турного способу виробництва — попередника великої ма-шинної індустрії. Як і західноєвропейські, українські мануфактури характеризувалися об'єднанням робітників для виробництва товарів, пануванням ручної праці, її роз-поділом на окремі виробничі процеси. Робоча сила могла бути як залежною, так і вільнонайманою. Почалося вкла-дання торгового капіталу у виробництво, внаслідок чого активізувалося первісне нагромадження. Все це разом узя-те знаменувало перші кроки генезису капіталізму на укра-їнських землях.

Поряд з промислами в сільській місцевості розвивалося й ремісництво. Дедалі більше сільських майстрів займалися переважно ремеслом, не поєднуючи його з ве-денням сільського господарства. Окремі села (Дубечне на Волині, Високе на Перемишльщині та ін.) перетворювалися на спеціалізовані ремісничі центри по виготовленню тих чи інших товарів.

Однак основна маса ремісничої продукції вироблялася у містах. До кінця XV ст. вони розвивалися повільно. Всьо-го на той час налічувалося не більше 35 міських поселень, більшість з яких виникла ще в давньоруський період. У XVI — першій половині XVII ст. з'явилися Брусилів (1574), Чигирин (1589), Кременчук (1590), Крилів (1616) та десятки інших міст. Тільки в одному Волинському воє-водстві їхня кількість зросла з 68 до 114. Найбільше міст і містечок стояло в Київському та Брацлавському воєвод-ствах, однією з причин чого була гостра необхідність захис-ту регіонів системою міських укріплень. Найбільшими міс-тами стали Львів (15—18 тис. жителів), Київ (15), Меджибіж (12), Віла Церква (10,7). В більшості ж міст і місте-чок проживало по 2-3 тис. чол. За своїм юридичним стату-сом вони поділялися на королівські, приватновласницькі і а церковні. Але дедалі більше міст виборювали самовряду-вання на основі магдебурзького права й ставали незалеж-ними від феодалів. Окремі квартали або угіддя королів-ських міст спеціальним указом короля передавалися під (Орисдикцію власників і в цьому випадку називалися юридиками. Ремісники, купці та селяни