Найбільшого поширення в містах набули ремісничі спе-ціальності пекарів, м'ясників, різьбярів, пивоварів, медова-рів, ткачів, кравців, чинбарів, ковалів, кушнірів тощо. Для утвердження монополії на виготовлення тих чи інших това-рів, захисту корпоративних інтересів, регламентування ви-робництва й збуту продукції дедалі більше ремісників об'-єднувалися в цехи. Наприкінці XV—на початку XVI ст. вони з'явилися в містах Волині та Київщини, а пізніше б на Лівобережжі. У Львові, Луцьку та Києві діяло по 15— ЗО цехів у кожному. З розвитком промислів і ремесла збіль-шувалася й кількість товарної продукції.

Фільваркове господарство на кріпосній праці й елемен-ти мануфактурного виробництва прискорили економічний розвиток України. Частина одержаної продукції йшла як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Магнати й шляхта вивозили свої товари переважно до Західної Європи, де вони коштували значно дорожче. Крім власної продукції, шляхта торгувала також товарами своїх підданих, скупле-ними в них за безцінь. Головну статтю українського екс-порту в Західну Європу становив хліб. Його кількість увесь час зростала. В середині XVI ст. вона становила 17, у дру-гій половині — 78, а в першій половині XVII ст.— до 84 тис. лаштів (лашт—приблизно 2 т). Влітку шляхами до Гдан-ська брели нескінченні стада волів і коней. Протягом черв-ня—липня 1534 р. тільки через Городок пройшло 4 тис. волів з найближчих українських земель. Найбільшими екс-портерами українського скоту стали магнати. Лише Олек-сандр Конєцпольський у 1644 р. відправив до Ярославля 500 волів з Корсуньщини, а Суходольський в 1646 р.—220 голів з Житомирщини. До Європи вивозилося багато ван-чосу — дубових колод і клепок, а також поташу, дьогтю, смоли тощо. В окремі роки експортувалось до 2 тис. лаштів кожного із цих товарів. Про загальне захоплення шляхти торгівлею на шкоду лицарству з жалем писав один з польських публіцистів того періоду: “Тепер у нас нема вояків, зате є корчмарі, гендлярі й посередники... Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків з маєтку до Гданська, бо всі заможніші торгують...”.

Найбільші вигоди від торгівлі природними багатствами України мали польські магнати й шляхта. Хижацька екс-плуатація природних надр виснажувала землі й робила їх малопродуктивними. Ліси значною мірою були вже вини-щені в Галичині та Волині, і шляхта добиралася до лісо-вих масивів Лівобережної України. Одержувані кошти йшли переважно на розкішне життя панства, частково вкладались в економіку Литви й Польщі, а Україна дедалі більше перетворювалася на сировинний придаток європей-ських країн. За рахунок українського народу зміцнювалися інонаціональні феодали, а національні поступово відсу-валися від основних джерел збагачення.

Література

1. Грушевський М. Очерки истории украинского народа. — К., 1991.

2. Дорошенко Д. І. Нарис історії України. — Львів, 1991.

3. Історія України: Курс лекцій: У 2 т. — К.: Либідь, 1992.

4. Коропецький І. С. Дещо про минуле та сучасне української економіки. — К.: Либідь, 1995.

5. Субтельний О. Україна; історія. — К.: Либідь, 1991.