Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Реферат на тему:

Реферат на тему:

“Іван Мазепа та його епоха”

Іван Мазепа, як відомо походив із шляхетського роду, по одним джерелам волинського, по іншим — подільського походження. Його предки у XVI ст. Оселилися на Білоцерківщині. Його батько Степан-Адам Мазепа, був політичним діячем у партії Виговського та брав участь в укладанні славетного Гадяцького договору. Його мати

Марина-Магдаліна походила зі старого шляхетського роду Мокієвських та була досить видатною жінкою. Після смерті чоловіка вона присвятила життя громадським та церковним справам : з 1686 року стала шгуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря, до самої смерті у 1707 році була дорадником свого сина. Все це свідчить про не аби-який інтеллект, культурність та високу освіту його матері.

Іван Мазепа народився у 1639 році. Освіту здобув у Києво-Могилянській колеґії, і потім дуже виділяв свою Alma Mater, після Києво-Могилянській колеґії навчався в Єзуїтській колегії у Варшаві. Після цього був при дворі короля Казіміра. Король послав його до Франції, Італії, Німеччини для поповнення освіти молодого Мазепи.

По поверненні до Варшави, Мазепа виконував доручення короля : їздив до Виговського у 1659 році, до Юрія Хмельницького у 1660, до Тетері у 1663.

У 1663 році Мазепа вирішив змінити свою долю; він покидає службу у короля і (це пов’язують з його відомою любовною пригодою, яку оспівували багато поетів) у 1669 році приїзджає до Чигирина до гетьмана Дорошенка та присвячує своє життя справі України.

Дорошенко дає Мазепі ранґ генерального осавула, Мазепа займається політикою : у 1673 році їздить до Криму, до Самойловича, у 1674 до Туреччини та Криму.

Треба сказати, що у той час з’явилася невіра у політику Дорошенка і тому до лівобережного гетьмана Самойловича приходили видатні політиччні діячі правобережної України : Гамалій, Кочубей, Лизогуби, Ханеки, Кандиба, Скоропадські; до них пристав і Мазепа. Мазепа здобув велике довір’я Самойловича, став вхожим до його родини, навіть посвоячився з ним. Виконував важливі діпломатичні місії, майже щороку їздив до Москви : у 1686 році із застереженням з приводу « вічного миру » з Польщею. Він нав’язав близьки стосунки з князем В. Ґоліциним, що був Фаворитом царівни Софії і, фактично, робив політику.

Але не зважаючи на відраджування Самойловича, московське керівництво таки приступило до союзу з Польщею, Австрією та Вєнєцією проти Туреччини та Криму. Угода була укладена, при цьому за Київ було доплочено 146 тис. рублів, та пообіцяло воювати з кримською ордою, у той час як Польща, Австрія та Венеція мали воювати з Туреччиною. Самойлович дуже неприхильно поставився до цього, тим більш що не вдалося виторгувати у Польщі зрічення прав на правий беріг Дніпра, як хотів того Самойлович. Але кінець-кінцем треба було йти походом на Крим разом з московським військом, з котрим йшов В. Ґоліцин.

Самойлович, знаючи умови степової війни. дав дав розумні поради, але порад ціх не послухали та впохід виступили піздно, трава вже висохла і татари випалили степ. Не доходячи до січі, над р.Карачорак, Ґоліцин несподівано приказав військам відступити, лише 40 тис. московськог та українського війська під командою Неплюєва та Григорія Самойловича (сина гетьмана) пішла на Запоріжжя.

Які були причини відступу ? Офіційна версія була — брак паші для коней, але сучасники спростували, бо паші було досить. Можливо, що знаючи про нехіть старшини і самого гетьмана проти походу оліцин побоявся заходити далеко в степи. Однак треба було знайти винуватого, винуватим став гетьман.

Проти гетьмана був використаний донос. Справа в тому, що козацька старшина давно вже хотіла позбавитися Самойловича, бо гетьман правив самовласно, не радився зі старшиною, ставився до них згорда, брав хабарі і навіть збирався передати булову сину, та зробити гетьманство наслідним. Тобто це означало б для України введення монархії. На Самойловича було написано багато наклепів, але їм не давали ходу, бо пам’ятали про вислуги старого гетьмана, але зараз для старшини з’явилася нагода свергнути гетьмана, одразу ж був написан донос. Донос було підписано старою, заслуженою старшиною серед неї були — Дудін-Борковський, Кочубей, Лизогуб, Забіла, гамалій та інші. У доносі писалося, що Самойлович не прихильний до Москви та про те що він має зв’язки з татарами. Це була чиста брехня, але оліцин з царівною вхопилися за це і з москви прийшов указ про арешт гетьмана з родиною, військо в той час стояло під річкою Коломаком, в наказі говорилося відіслати гетьмана до Москви й вибрати нового гетьмана. Пізнійше гетьмана з родиною відіслали в Тобольск, де він і помер через 2 роки. Сина ж його полковника Григорія Самойловича, після тортур було страчено в Сівську. Після арешту гетьмана серед козацтва почалися непорядки, били та вбивали старшину та інших людей що були у дружбі з бувшим гетьманом, тому старшина просила від оліцина скорійше вибрати нового гетьмана. Очевидно, що справа вибору була договорена наперед Іваном Мазепою, який був тоді вже генеральним писарем. Він пообіцяв оліцину 10 тис. рублів і тому під впливом оліцина його кандідатура не стріла ніяких перепон.

25 липня 1687 року скликано було Генеральну Військову Раду, в якій взяло участь 2.000 козаків. Вона ухвалила нові статті, які уставлені були перед нею. Це був аналог Глухівських статтей 1672 року, ці статті називалися Коломацькими; постановлено було, що не може відбирати від старшин урядів без указу царського; Україна не сміла порушувати


Сторінки: 1 2 3 4 5