Але переміна гетьмана не зробила перемін у житті. Мазепа йшов протореним шляхом свого попередника, бо упадок Дорошенка послужив наукою та показчиком нових обставин. Дорошенко був останній діяч Хмельницької доби, що стояв за плани Українського визволення. Звісно, що та доля яка його спіткала — покинутого всіми, зненавидженного народом—наводила на думку, що Україні нема виходу з московської стежки.

Московське правительство знало що робило, щедро роздаючи старшині маєтності, воно тим самим накладало ярмо на старшину, але ярмо це було солодке і старшина радо сприймало його танцюючи під дудку Москви. Старшина перетворювалась на поміщиків, освоювала землі, кріпостила людей і вірно служило московському правительству. Туж лінію вели Самойловіч і Мазепа. Вони вірно сповняли волю Москви та виконували накази, допомогали старшині освоювати нові землі та кріпостити людей.

У цей час почалися московські смути : боротьба партії царя Петра першого з партією царівни Софії, було важко вгадати за кого триматися, але Мазепа вийшов з цього сухим.

Падінню царівни Софії сприяла нова військова компанія, бо Мазепа успадкував чорноморську проблему Чорного моря. У березні 1689 року князь оліцин рушив на Крим з 120-тисячним військом. На Колмаку до нього приєдналися українські війська під проводом Мазепи. Ця величезна армія 20 травня дійшла до Перекопу, примушуючи татар відступати, але другого дня несподівано відступила. Невідомі причини цього відступу, але історики склоняються до того що оліцина підкупили татари.

Після цього відступу відбулось падіння царрівни Софії та перехід влади до Петра I.

Той факт, що Мазепа не тільки не постраждав за дружні відносини з оліциним, а навіть навпаки попав в особливу ласку до Петра, виправив з оліцинських маєтків ті гроші, що заплатив йому за свій вибір та й ще випросив для своїх родичів та своєї партії велику кількість маєтків; все це свідчить про не аби-яку здатність пристосовуватися до людей і обставин.

Після двох невдалих походів стало зрозуміло, що щоб здобути Крим треба опануувати Чорноморське узбережжя. Почалися походи на Очаків, долішний Дніпро.На чолі походів на Очаків та Газі—Кармен у 1690 році, на Аккерман у 1691 році стяв полковни Семен Палій.

У 1695 році відбувся перший похід московського війська на Озів. З ними разом йшли козаки під командою небожа Мазепи наказного гетьмана Івана Обидовського. Мазепа ж у той час атакував Гази—Кармен та інші турецькі фортеці над Дніпром. Завоювання цих фортець мало велике значення для України, а ще більше для Озовської компанії.

У 1696 році Озов був здобутий, хоча Керченська протока залишалася ще у руках турків. На жаль Очаків не був взятий.

Мазепа стає дуже заможним і починає витрачати гроші на духовні і просвітні цілі. Він намагається заглушити розмови про те, що він « Лях », чужий. скатоличений. Мазепа відновив Печерську Лавру, обвів її монументальною огорожею, відбудував братську церкву Богоявлення і поставив новий будинок для академії. Поставив церкву вознесення у Переяславі та інше...

Але всі ці прояви доброчинності у бік церкви ніяк не заспокоювали народ. Військові походи через Україну руйнували її, багато людей гинуло в боях. У 1699 році Маазепа писав царю, що за 12 років гетьманування він відбув 11 разів у походах, однак наслідки військовї компанії проти Криму та Туреччини не відповідали жертвам.

В решті—решт Австрія та Польща підписали мир з Туреччиною у 1699 році, а Москва з туречинною у 1700 році отримав Озів на 30 років. Престиж Москви було поднято, а що Україна ?? Україна не вигадала з цього нічого, навпаки через Коломацьку угоду вона повинна була не тільки брати участь у бойових діях, а ще й давати людей для судобудівництва, копання окопів та інше.

Таке становище шкодило Мазепі, якого сучасники вважали за прихильника Москви, не розуміючи важкої ситуації в якій він опинився внаслідок Коломацької угоди.

На Україні зростало соціальне та економічне напруження. Мазепу називали « відчимом » України. До того ж не припинялися повстання, що почалися ще під Коломаком. Люди тікали до Запоріжжя, де утворився осередок опозиції проти політики Мазепи. Мазепа вживав заходів щоб заспокоїти народ : ввів, як норму, дводенну панщину, на будування фортець відряжалися козаки, а не селяни, але цього було замало.

Становище Мазепи, що стояв між місцевою опозицією та політикою Москви, погіршувало ще те, що серед старшини було багато свояків та приятелей Самойловича, з його небожем Михайлом Самойловичем на чолі. Мазепа їх по змозі усував, призначаючи полковниками своїх родичів та друзів.

Проти Мазепи почалися заколоти, перший очолював Василь Кочубей. Друга під керівництвом Петра Іваненко (Петрика), який став гетьманом Ханської України — між Богом і дністром.

Треба сказати, що відносини між Україною і Москвою за гетьманування Мазепи з початку царювання Петра набули особливого характеру. Мазепа, як я вже казав, мав значний авторитет ще за правління царівни Софії, завдяки його дружним стосункам з В. оліциним. При Петрі Мазепа отримав багато милостей, орденів та інших відзнак і в міру своєї можливості використовував довiр’я царя для України. Трагедія Мазепи поягала в тому, що, ясно розуміючи інтереси України, він повинен був брати участь у війні з Туреччиною і Кримом, не зважаючи на протести старшини.

Гетьман був