самотній і ця самотність яскраво виявилася під час війни зі Швецією, яка своїми наслідками стала величезною катастрофою для України, хоча причини, які викликали її були далекі від інтересів України. Головною причиною тієї війни було прагнення Петра « прорубати вікно у Європу » вийшовши до берегів Балтийського моря, що належали Швеції. Була утворена антишведська коаліція, до якої входили Данія, Польща та Росія.
Війна почалася у 1700 році, коли данські війська увійшли до Гольштинію, що була у союзі зі Швецією, а поляки зайняли Ліфляндію та обложили Ригу. На допомогу їм йшли Московськи війська. Але у цей час Швеція нападає на Данію та змушує її вийти з війни. Москва не знаючи про це почали облогу Нарви—шведської фортеці, 19 листопада 1700 року Карл XII розбиває Московське військо. Це сталося так миттєво, що Українське військо, яке йшло під керуванням наказного гетьмана Івана Ободинського, не встигло дійти, тому обмежилося нападами на Шведський кордон, а потім на початку 1701 року повернулися на Україну.
У цей час Карл XII кинув усі сили на Полшу і тим самим дав Петру «time out», за цей час Петро встиг зробити військову реформу та дістати нову зброю. У 1701 році Петро знову почав бойові дії, Українсько—Московськи сили виступили на допомогу Польсько—Саксонським. У 1703 році почалися успіхи Петра : він здобув Нотебур та Нієшанц, де заснував Петропавлівську фортецю — майбутній Санкт—Пітербур (на будові Санкт—Пітербура загинуло більша людей ніж на північній війні), у 1704 році було захоплено Дерпт і Нарву. В результаті уся Інрія опинилась під владою Москви.
У цей час Карл XII захопив вже половину Польщі, серед польських магнатів почалася боротьба : одні підтримували короля Авуста II — короля Польщі, інші підтримували Швецію. Польша поділилася на дві ворожі частини. Авуста II підтримували московські та українські війська з гетьманом на чолі.
У 1705 році Петро I займає Литву та Курляндію. Україні ж ця війна нічого не давала, а тільки навпаки—помирало на чужині багато українців, будувалися нові фортеці, що були великим тягарем для населення, війська, що весь час переходили через Україну вимагали фуражу, коней, харчів, волів. Петро не рахувався з військовим укладом українців : українці мали слухатися московських військових начальників, а не гетьмана. В Москві навіть виникали думки скасувати козацькі порядки, а керування Україною віддати Меньшикову або гециу Мальборо. Зрозуміло і без зайвих слів, яка загроза нависла над Україною.
Україна опинилася проміж Сциллою та Харибдою : українці втрачали б свою державу хто б не виграв, якщо б виграв Петро I та Авуст II Україна була б поділена між Польшею та Москвою; в разі перемоги Карла XII та його польських союзників Україна б опинилась би під владою Польщі. В обох випадках про автолномію і мови не було. Єдиним шляхом було визволення з-під московської влади, і при тому заздалегідь, до закінчення війни.
Про можливості від’єднання з-під московської влади думав не тільки Мазепа, а й інша старшина. Виробилось дві концепції : або створення Великого Князівства Руського у федерації з Річчю Посполитою; інша — альянс з Кримом і Туреччиною для боротьби за незалежнісить.
Перша концепція пов’язана з Гадяцькою угодою 1658 року, вона мала найбільше прихильників серед старшини північної та центральної України. переважно правобережного походження. Серед прихильників цього варіанту були : Д. Апостол, Д.Горленко, Д. Зеленський, М. Миклашевський. Ця концепція мала прихильників серед польських та литовських манатів, навіть серед прихильників Авуста II. М. Миклашевський починає вести переговори з литовсько-польськими манатами.
Іншу концепцію підтримували Василь Кочубей та полтавський полковник Іскра та Кость Гордієнко кошовий отоман Запоріжжя. Припускають, що сам Мазепа не був проти обох концепцій.
Не втаємничуючи не від кого зі старшини. за вийнятком генерального писаря П. Орлика. Мазепа, всупереч вимогам Петра, затримав Волинь та Київщину і з ініціативи Лещинського розпочав у 1704 році переговори з королем Станіславом Лещинським. Допомагала у переговорах княгиня Дольська, особиста знайома з Карлом XII, рідна тітка Лещинського та кума Мазепи. На початку 1708 року переговори скінчилися формальною угодою між Мазепою та Лещинським про те, що Україна. як велике князівство, входила б до складу Речі Посполитої, за арантією шведського короля. Але цей договір був лише інструментом у руках Мазепи, бо гетьмана цікавив союз зі Швецією. І ось підписується Альтранштатський мир, король Авуст зрікається престола і Польща виходить із союзу з Москвою. У Карла нарешті розв’язані руки та він може почати поход на Москву.
Зносини України зі Швецією пожвавилися у 1706 році, скорійш за все тоді була підписана й угода. У той же час Мазепа веде переговори з лещинським про про Федерацію.
Справу Мазепи гальмували і примушували до конспірації настрої старшини. Хоча всі були незадоволені політикою Петра, але також старшина була незадоволена абсолютизмом Мазепи —старшина хотіла брати участь у керуванні. Незадоволення підсилювали чутки, що Мазепа хоче зробити гетьманство спадковим.
Час від часу на Мазепу приходили доноси на Мазепу, при чому ініциатором доносів, як правило був генеральний писар Василь Кочубей. На початку 1708 року Кочубей та полтавський полковник Іскра повідомили Петра про таємні відносини з Польщею. Почалося слідство. Мазепа дав можливість Іскрі та Кочубею втекти, але вони відмовились, сподіваючись довести Петру зраду Мазепи. Петро їм не повірив та після багатьох катувань їх було страчено у липні 1708 року.
Щоб розвіяти можливу підозру