Дії загонів конфедератів вони на Київщині, Поділлі та Волині супроводжувалися катуванням і грабуванням населення, вигнанням православних священиків із приходів, руйнуванням їх будинків і церков. Це переповнило чашу терпіння українського народу і вкрай загострило соціальну й національно-політичну ситуацію.Для бородьби з конфедератами царський уряд увів у Польщу, в тому числі на Правобережну Україну, свої війська. Українське населення витлумачило прихід російських частин як допомогу в бородьбі проти шляхти. Поширювались чутки про те, що Катерина 2 нібито видала “золоту грамоту”, якою вона санкціонувала знищення шляхти, орендарів, уніатських і католицьких священиків. Навесні 1768 р. селяни Правобережної України почали громадитися у загони, до них приєдналися запорозька голота. Центром збору повстанців стало урочище Холодний Яр поблизу Мотронинського монастиря. Великий загін козаків і селян очолив Максим Залізняк.
Максим Залізняк
Ватажок майбутнього повстання народився в сім’ї селянина-кріпака в м.Медведівки на Черкащині.За молодих років він пійшов на Запорозьку Січ, де наймитував, працював на рибних промислах, ходив на заробітки до Очакова. Зберігся опис його зовнішності :”Максим Залізняк, от роду 28 лет, росту большого, долголик, волоси темнорусые, глаза серые ”. Повстанці високо оцінили особисту мужність Залізняка і обрали його, за давнім козацьким звичаем, полковником. Залізняк, як і інші керивники повстання, вірив чуткам про визвольну місію російського війська на Правобережній Україні, а тому заявляв, що діє з відома Коша Війська Запорозького,а також російського командування. У цьому дусі було виготовленно ряд указів, які розповсюджувалися серед правобережного населення.
У другій половині травня повстанське військо під проводом Залізняка вирушило у похід по Павобережжю. Розпочалося велике народно-визвольне повстання- Коліївщина ( ця назва, очевидно, походить від слів “кіл”, “колоти”, “колій”). Повстанські сили безперервно зростали. Народні месники визволили Медведівку, Жаботин, Смілу, Корсунь, Богуслав, Лисянку та багато сіл на Чигиринщині, Смілянщині, Уманьщині. За кілька тижнів повстання охопило південну Київщину, Брацлавщину, перекинулось на Поділля і Галичину. Залізняк та його отамани оголосили звільнення селян від влади польської шляхти, скасували панщину та інші феодальні повинності. Повстанці знащували феодалів, орендарів, лихварів, захоплювали і спалювали панські маєтки і замки, ділили шляхетське майно. У селах йшов перерозділ фільваркових полів і лісових угідь місцевої шляхти. Майже повсюду формувалися органи селянсько-козацького самоврядування. У багатьох староствах і ключах правобережних земель влада польської шляхти практично перестала існувати. Шляхта, орендарі, старости, ксьондзи, уніати кинулися до міст, сподіваючись за мурами магнатських фортец сховатися від народного гніву. Багато їх зібралося в Барі, Кам’янець-Подільському, Білій Церкві, Умані та інших містах.
На початку червня повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С. Потоцькому і була одним із центрів польсько-шляхетського панування і поширення католицизму та уніатства на Правобережній Україні. Уманська фортеця мала міцні укріплення, в’їзд до неї охоронявся гарнізоном піхоти, а саме місто- полком надвірних козаків. Саме їх і було вислано проти повсталих, однак сотник цього полку Іван Гонта разом з козаками перейшов на їхній бік. 9 червня двохтисячний загін, очолюваний Залізняком, розпочав облогу, а потім, спільно з козаками Гонти, штурм міста. Обложені опинилися в скрутному становищі, і вже наступного дня уманьсий губернатор погодився здати місто. Повсталі вчинили розправу над шляхтою, єзуїтами, багатіями, знищили документи, що узаконювали повинності селян, захопили багато зброї, боєприпасів і майна.
Після взяття Умані повстанці розташувалися табором поблизу міста. Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень, очолюваних сотниками, у нього підтримувався відповідний порядок, запорозькими козаками проводилися військові навчання. На раді Залізняк був проголошений гетьманом і князем смілянським, а Гонта- полковником і князем уманським. Вони виявили себе справжніми керівниками, яким повсталий народ доручив усю повноту влади на визволеній теріторії України. Залізняк почав розсилати у різні райони Правобережжя універсали, які відбивали соціальні настрої повстанців. Зокрема, деякими з них він призначив урядовців у містечках та селах і надав їм право розправлятися з гнобителями, порядкувати, судити і карати.
У травні-червні від головних сил повстанської армії відоокремилося чимало загонів, які при підтримці селян і міщан розгорнули боротьбу проти шляхти у різних районах Правобережжя. Загін Микити Швачки і Андрія Журби здобув Фастів і, спираючись на цю свою резиденцію, визволив значну частину Київщину.У районі Канева, Черкас, Медведівки, Крилова діяли повстанці, очолювані Семеном Неживим. Загін Павла Тарана визволив Тетіїв, Володарку і навколошні села. Гайдамаки, якими керував Іван Бондаренко, вели боротьбу на півночі Київщини.На Поділлі та Волині діяли загони Сави Позіхайла, Максима Максимова, Микити Москаля та інші. На Брацлавщину вступив загін під командуванням Василя Шила. Він одержав від Залязника завдання розташуватися поблизу турецьких володінь і не допустити татар на допомогу конфедератам. Сутички повстанців із татарськими загонами біля Балти, Голти, Паліевого озера призвели до загострення відносин Туреччини з Росією. У цілому в червні-липні 1768 р. на Правобережній Україні діяло близько 30 гайдамацьких загонів, що контролювали значну теріторію.
Коліївщина викликала неабиякий страх у феодалів і правлячих кіл не тільки шляхетськой Польщі, а й сусідніх країн, де за прикладом українських селян народні маси стали підійматися на бородьбу. В особливому занепокоєнні перебуває царський уряд, невдоволений посиленням антифеодального руху на всіх українських землях, участю у гайдамацькому русі російських селян, міщан і навіть солдатів.
Російський уряд спочатку підтримував гайдамацький рух, для того, щоб ослабити сили Польщі, але потім, побачивши, що до нього приєднуються широкі народні маси, почав виступати проти гайдамаків.Тим баче коли гайдамаки спалили місто Балту це визвало ускладнення стосунків с турецьким султаном, кримським ханом.