Через кілька днів Константинополь огорнув ще більший страх, бо ті пірати повернулися ще міцнішими, ніж уперше. Впродовж З чи 4 днів вони гойдалися при гирлі Чорного моря. Відпливли після того, спалили всі маяки і пограбували всі навколишні села».

Досить цікавим для характеристики морських походів запорожців того часу є і ось такий напис у каплиці св. Розалії в Палермо:

«Русини, які були довгий час невільниками турків, за порадою і під проводом Марка Сакмоєвського затіяли дуже проворну і дотепну втечу, коли їхня трирядна галера Олександрівського воєнного флоту відбилася від них. А коли знов стали вільними і причалили до Палермо 7 грудня 1626 року, завісили на схилі скелі турецьке судно як пам'ятник своєї перемоги і відданості святому Дівчаткові (св. Розалії). Почавши тут працювати з власної волі, вони пожертвували частину здобичі на побудову її святині, яка є покровителькою Сі-цілії».

1627. Навесні запорожці на 86 чайках вийшли в море. За свідченням російських джерел, спільно з донцями вони «на море ходили й городн турского воевали; й приходили близко самого Царягорода.и многие городьі взяли; и села й деревни пожгли, а людей побили: й с Азовом воевались».

А ось що знаходимо в повідомленнях Ріо:

«Вони (козаки) напали на турків при гирлі Дунаю, біля міста, що зветься Бендер (?), вибили від 3000 до 4000 турків, витягли і спалили все навколо. Згодом вони захопили своїми малими човнами 5 галер турецького флоту.

1628. Підтримавши претендента на ханський престол у Бахчисараї Шагин-гірея, запорожці захопили й зруйнували татарську фортецю Іслам-Кермен на Дніпрі. Переправивши звідти 20 гармат до Січі, розпочали підготовку морського походу проти турецьких укріплених пунктів у Криму. І хоч після першого походу в Крим під Бахчисараєм загинув гетьман Михайло Дорошенко, козаки вирішили вдруге спробувати щастя. «Тепер,– наголошували вони,– найзручніший час для абсолютного зруйнуваня Кримського ханства».

Такі настрої серед українського козацтва були відомі не тільки польському уряду. Московські посли, які тоді перебували в Криму, так доносили своєму цареві: «Да черкасьі говорили: теперво мьі Крим проведали, прежлч всего ми не ведали, чаяли, что Крьім крепкое место й кримские люди бойцьі. Ажно де Крьім хуже деревни й кримские люди битца не умеют. Теперво де мьі Криму помол'чим, а вперед де Крим божий наш будет; в Криме никаких крепостей нет й прити в Крьім водою й сухим путем без вести мочно, а море от Бахчисарая близко. На лето мьі придем половина морем, а другая половина конми на Перекоп сухим путем й Крьім де пришед возьмем».

А Ріо почує з уст своїх турецьких інформаторів: «Козаки не вгамовувалися і продовжували свої злочини. Силою 80 вітрильників вони кружляли по Чорному морі і своїми безнастанними нападами спаралізували на цілий рік усю торгівлю на цьому морі. Щоб їх таки покарати, побудували (турки.– В. С.) при вході в Чорне море дві фортеці. Польський амбасадор докоряв туркам за будову тих фортець, як за відверте зламання мирової угоди. Але турки майже не звернули уваги на невдоволення поляків».

Тоді ж на Тягиню ходило 1800 козаків на чолі з Філоненком з Корсуня.

1629. У травні близько 2 тисяч запорожців і донців напали на кримське місто Карасу-базар та навколишні села. Після цього частина козаків повернулася на Дон, інші ж на 6 суднах (на трьох перебували запорожці) рушили до румелійських берегів і досягли Сизополя. У той час, коли козаки висадилися на берег, на човни, в яких залишалася охорона, несподівано напала турецька ескадра, на 15 каторгах якої знаходилося 4300 яничар. Половина козаків і всі судна потрапили до рук турків. 150 звитяжцям пощастило заховатися за сті'нами православного монастиря. «И те де турские яниченя,– говориться в тогочасній російській реляції,– к тому монастирю приступали й бил у них бой й приступ 8 день. Й после де того пришли под тот монастьірь 80 стругов черкас, а на стругу де било по 40 человек. Й как де те черкаси под тот монастрь пришли, й те де турские яньїчене от тех черкас от того монастиря побежали. И те черкаси с теми турскими людьми билися и взяли де те черкаси у тех турских людей 2 каторги з яннчени. А тех де черкас й казаков 150 человек, у которьіх бьіло те яннченя взяли стругами, отбили, а 13 де каторг турских яньїчен отошли от них боєм й пришли по Царьгород».

Дізнавшись про це, султан вислав проти козацької флотилії свою нову ескадру з 14 галер. Однак і турки зустрілися в морі «меж города Варньї й Неварньї» с ьіньїми черкасьі, а черкас бьіло 160 человек. Й те де турские яньїченя тех черкас всех поймали й побили, а иньїх живьіх привезли в турскую землю, й тех же черкас турскои взял всех на себя».

Козацький літописець Самійло Величко