Англієць Ріо уточнює, що «напасників прийнято з ненавистю і люттю, обкидувано штучним вогнем, обливано киплячою водою і всім, що мали під руками обложені, які й змусили турків відступити».

В описаних боях під стінами Азову турецька армія втратила «3000 сіпахів, 7000 яничар, 800 інших вояків та багато молдаванів, волохів і татар. Рештки були голодні і майже голі. Багато людей хворіли. Сіпахи залишилися без своїх коней...»

Наступного року, оскільки Земський собор рекомендував цареві не підтримувати обложених в Азові козаків і порадив їм очистити фортецю, щоб не викликати загострення відносин з Туреччиною, ті змушені були підкоритися.

1642. Вислана ранньою весною козацька розвідка на море принесла звістку про те, що турецький султан звелів «город, ставить проти Азова, на мертвом Донце» – везуть ліс «на городовое дело». Заготовлену уже турками деревину на берегах неподалік моря козаки спалили.

1643. На Чорному морі «в Духонском лимане», як повідомляється в російських відписках, зустрілися козаки з 90 турецьких каторг. Билися з ними «два месяца день й ночь без престанно до тех мест, покамест у них, козаков, зельр й свинец бьіл. А как де зелья й свинцу у них не стало, й их турские люди с каторг побили, а оньїх в полон взяли...»

1644. Запорозькі козаки, повертаючись в жовтні з моря на 30 чайках, об'єдналися з донцями й зайнялися штурмом Азова, «й Озовских де многих людей на том приступе побили й шкоду многую учинили». Потім розповідав російським воєводам отаман Війська Донського Іван Каторжний, певна частина козаків збиралася йти на Яїк (Урал), де вже «поставлен городок».

1645. 20 квітня на Чорне море з Дону пішло 34 струги донців на чолі з полковником Судимою. Усього – дві тисячі чоловік. А на морі до цього загону «пригребло тридцять стругов черкас». Крім того, з Дніпра ще відправилася двадцять чайок. «Й бьіть им под Керчью; а с моря йдучи, промишлять под Азовом: й лестницьі на море делают, а срок положен – Петров день».

Як довідуємося з російських документів, спеціально між донцями і запорожцями «договор положен однолично ньінешним летом над Азовом промишлять, й чтоб поиск учинить, а срок положен на шесть недель».

1646. Стольник і воєвода князь Семен Пожарський повідомляв 16 серпня до Москви:

«ездили, государь, для своей добьічи водою запорожские черкаси, человек с тридцять, й взяли на взморье Азовских рьібньїх ловцов, шти человек; да они же взяли на перевозе крьімского татарина от крьімского царя крьімскому царевичю в столице, й привезли в Черкаской городок». За цього татарина, очевидно, як за цінного язика, донці запорожцям заплатили «деньги из войсковой казньї».

У травні в Посольський приказ Московської держави повідомлено, що «йшли из Запорогов черкаєм на Дон, человек с 400, а у как татаровя отогнали на стану лошадей; й они ж де й пеши на Дон придут, а назад в Запороги не воротятца».

Українці відгукнулися таким чином на заклик царя «в службу на Дон». При цьому дозволялося в «польских городах» «кликати биричем не по один день, чтоб вольнне люди прибиралися^: от отцов дети, от братьев братья, от дядей племяники... у которьіх пищали єсть свои, тем давати по пять рублей з полтиною человеку, а у которьіх людей пищалей своих не будет, й тем давати по четьіре рубля да пищали; да им же всем давать в дорогу по фунту зелья да по два фунта свинцу человеку». Зокрема, з Москви для набору з «украинньїх мест» на Дон послали тьісячу пищалей».

Задокументовано, що влітку на Дон пішло «из Бєлгорода семьдесят черкас со Стенькою Емельяновьім».

Коли всі зібралися, то «кликали в кучу охочих людей... Й ходило де охочих старово Войска й, новьіх 1500 Чіеловек в легких судах, в судне человек по 10 й по 15, а в иньїх й по 8 человек. А бьіло де легких всех с полтораста гудов».

24 серпня в 37 човнах донці і запорожці ходили до Верхніх Берд, звідки направилися до Криму, зокрема до Казанрогу. Не встигнувши вночі підійти до міста, відійшли в море й стали на якорях, очікуючи вечора. Однак піднявся шторм, і козацькі судна понесло уздовж Гнилого моря (Сиваша.– В. С.) до Бірючої коси. П'ять човнів розбило. Через десять днів лише море вгамувалося. Однак кримчаки вже засікли козацьку флотилію, тому вона змушена була повернутисй на Дон.

У листопаді однак козацькі човни виходили н море «для язмков'и подлинньїх турских й кримских вестей».

2400 українських козаків, завербованих французьким послом у 'Польщі графом де Брежі, були відправлені з Гданська до Дюнкерка морем. Вони взяли активну участь у штурмі цієї твердині, зігравши значну роль в її взятті. Принц Конде згодом напише: «Я їх добре знав, цих дивовижних козаків у Фландрії.

За свідченням М. В. Молчановського, котрий переглянув на початку нинішнього століття документи державного архіву у Стокгольмі, шведському канцлерові було