10. За турецькі борги козацьким купцям має бути таке право, як туркам у всій турецькій державі, та негайно справедливість.

11. Козацьких галер або кораблів цісар й. м. турецький не дозволить обертати ні на послугу, ані їх людей, ані товарів, ані зброї, але обіцяє їм і забезпечує вільний перехід і відхід з усім, коли вони захочуть.

12. Якщо якийсь купець помер би в державі цісаря й. м„ чи на морі, чи на суходолі, все його майно буде належати його спадкоємцям і не може бути ніким затримане, а коли ж що кому переказав, або записав перед смертю, то це не має ніякого значення.

13. Християнських в'язнів у турків, так і турецьких у християн козацьким купцям можна вільно викуповувати. А якщо християнський в'язень в державі цісаря й. м. утік би до козацької галери або корабля, старший над галерою не буде його затаювати або переховувати, але повинен його видати; але за те не *зазнає ніякої шкоди або кривди, ані він, ані галера його, ані люди, ані товар його, а якщо також який челядник вільний або невільник утік би з козацької галери, турки повинні видати його козакам.

Того року в першій морський експедиції навколо чукотського півострова разом з Семеном Дежнєвим були українські козаки С. Журливий, Г. Кисіль та інші.

1654. З початком воєнних дій Запорозьке низове військо було включене Богданом Хмельницьким у стратегічні плани російсько-українського командування. Запорожці мали постійно створювати загрозу тилам союзника Речі Посполитої–кримського хана з тим, щоб затримати в Криму орду. За таких умов, за словами українського гетьмана, «тогда б татарове своих городов оберегали, а не к ляхам на помощь шли».

Допомагати запорожцям мали і донські козаки. 10 липня Богдан Хмельницький писав Олексію Михайловичу: «Послали есмя указа на Запорожье, чтоб... промисел над Кримом чинити. Й тебя в. г. просим: повели войску ц. в. Донскому й иньїм астраханским й казанским войскам, чтоб совокуплясь с войски вашего царского величества запорожским, таков же промисел над Кримом чинили».

Через своїх послів Герасима Іванова і Василя Нікітіна донці передали Богдану Хмельницькому, що вони царський указ виконають охоче, бо із запорозькими козаками їх зв'язують давні узи бойового братства (« с Войском Запорожским, с друзьями своими, аки что единородньїми братьями»). Схвалюючи рішення Переяславської Ради, донці писали, що вони «от сердец своих думами обрадовались от стара й до мала... за что мьі вас любя похваляєм гораздно», обіцяли на перший сигнал бути готовими «иттить на Крьім... морем стругами, а конньїе – степью».

На початку літа було організовано великий спільний похід проти Кримського ханства. Три тисячі донців і запорожців на чолі з похідними отаманами Павлом Чесночихиним та Семеном Ворчуном вийшли на 43 човнах у Чорне море. Висадившись неподалік Судака, козаки взяли штурмом це місто. Спустошивши його і навколишні села, направилися до Кафи. її гарнізон не витримав натиску козацьких сил. Зайнявши укреплення, вони зруйнували Ех.

Крім того, козаки тоді ж напали на турецький морський транспорт, що наближався до Кафи з Константинополя. Два кораблі, завантажені пшеницею та різними товарами, було захоплено.

1655. З метою зірвати намічений на літо похід кримських татар на Україну, російський уряд на пропозицію Богдана Хмельницького організував козацький похід на море. 15 липня 2030 донців і 700 запорожців на 34 човнах штурмом оволоділи важливим стратегічним пунктом противника Таманню і понад два місяця тримали в страсі весь Крим.

1656. У чорноморському поході брало-участь дві тисяч і донців і запорожців. Біля Гьозлева вони відбила 200 українців і росіян і захопили в полон 600 турків та татар.

Під Азовом улітку було 3000 донців і запорожців. Під час штурму фортеці загинуло. 1500 козаків, до турецького полону потрапив донський отаман Павло Федоров.

1657. У серпні на Січ прибуло 300 донців на чолі з отаманом Михайлом Лук'яновим. Вони спільно із запорожцями пішли «под Крьімские улусьі» за язиками. Але захопити тих не вдалося. Після того отаман Михайло Лук'янов, залишивши лише 20 чоловік, повернувся з іншими на Дон. А запорожці разом зі своїми побратимами, що залишилися, ще тричі вирушали з Січі. Як розповідав корейський полковий осавул Юрій Миневський у Посольському приказі, «бьіли под Очаковьім й под Перекопью, й над татарами поиск учинили й под Перекопью посадьі пожгли й поворотились назад здоровьі».

Через деякий час організовується новий спільний похід з Січі. Під час нього запорожці і донці захопили п'ять турецьких кораблів.

Восени загін донських козаків на чолі з уже згадуваним отаманом Михайлом Лук'яновим знову вибрався під кримські улуси за язиками. Зустрівшись з трьома запорожцями, які втекли з татарського полону, і дізнавшись від них про вихід з Криму орди, вони «поехали в Запороги к черкасам проведать, пойдут ли они, черкасьі, с ними, донскими казаками, под Крмм. Й как они де в Запороги приехали, й запорожские черкасьі для их приезду тотчас поднялись под Крьімские улусьі й пошли с ними запорожских черкас конньіх с полторьі тьісячи да в судах с четьіре гсячи. Й шли подле Днепра два дни до Ислям-городка».

Однак план несподіваного нападу на орду, що стояла на Молочних водах, був розладнений зрадою одного запорожця, котрий перейіг до ворога. Враховуючи це, а також те, що на допомогу татарам міг прийти