Після того козацька флотилія попрямувала до Акерману, де захопила два невеликі турецькі судна. Дізнавшись від полонених про те, що гарнізон Очакова посилений на випадок нападу, а на рейді стоять кілька турецьких галер, старший зрозумів, що повернутися на Січ Дніпром немає можливості. Тому Мороз, залишивши на морі кілька чайок на чолі з козаком Яковом Чалим, з іншими направився до урочища Стрілиці, нижче Очакова. Залишивши тут свої човни, козаки пішки подалися на Січ.

Загону Чалого дещо згодом пощастило заволодіти 17 турецькими суднами, що везли в Очаків хліб та інші припаси.

А в цей час донці разом із запорожцями зав'язали бої з турецькою ескадрою біля гирла Дону. Сміливо атакувавши галери, козаки захопили 300 бомб великого калібру, 86 бочок пороху, 5 тисяч гранат, велику кількість свинцю, вогнепальної і холодної зброї. 17 липня донські й запорозькі козаки ввірвалися в передмістя фортеці й засіли на валу, звідки турки не могли їх вибити. Через два дні турки капітулювали.

Під Азовом були козацькі полки: Чернігівський–Якова Лизогуба, Гадяцький– Михайла Бороховича, Прилуцький – Дмитра Горленка, Лубенський – Л'еонтія Свічки і Компанійський – Кожуховського – всього 15 тисяч чоловік (з «Літопису Самовидця»).

1736. Фельдмаршал фон Мініх повідомив у своєму екстракті, що 11 серпня він зустрів на Дніпрі козаків, котрі повернулися з трофеями з Кінбурна–«завоеванная артилерия... на 10 запорожских дубах й одном неприятельском судне».

1737. Кілька тисяч запорожців під загальним командуванням фельдмаршала графа Леслі ходили в Крим. Вони подали регулярній царській армії відчутну допомогу при взятті Перекопу, Козлова, а також ханської столиці Бахчисарая.

Крім того, в Січі були приготовлені човни, на яких запорозьку піхоту відправили водою для сприяння російській армії з боку Дніпро-Бузького лиману на Чорному морі і навіть на Дунаї, маскуючи її дії. Обов'язок запорожців, очолюваних кошовим Іваном Малашевичем, полягав також у переслідуванні турецького гребного флоту.

Як свідчать документи, запорожці особливо відзначилися при штурмі Очакова – це підкреслюється в усіх тогочасних реляціях російського командування. Зважаючи на ці особливі заслуги, «фельдмаршал храбрьіе их поступки при Дворе так вьіхваливал, что им прислание бьіло от Е. В. вместе с милостивою грамотою, один большой й четьіре мальїх штандарта, с государственннм гербом, бунчук, обшитьій золотою парчею, серебряная позолоченная булава для кошевого й другие позолоченньїе, серебряньїе й каменьями осьіпанньїе знаки, также знатная сумма денег в подарок».

1738. В кампанії цього року планувалося використати кілька тисяч запорожців. Для цього, зокрема, готували спустити з верхів'їв Десни двадцять козацьких човнів з мічманами Замицьким і Смагіним.

Водночас 12 січня з похідної канцелярії генерал-фельдмаршала Мініха було повідомлено: віце-адмірал Сенявін разом з інженер-майором Ретшем обрали місце для Запорозької судноверфі «на острове, именуемом Вьішних Хортиц, лежащем ниже порогов в 10 верстах».

Під проводом кошового Івана Біленького запорожці, відігнавши із своїх володінь татар, потім перейшли разом з армією Мініха Буг і до пізньої осені вели бойові дії в межиріччі аж до Дністра.

Після того, як у Січі почало визрівати невдоволення затяжною війною, погіршенням забезпечення, наказний кошовий Пилип Похвалитий і суддя Яків Тукало «со всеми атаманами войска нашего Запорожского Низоваго» з товариством відкликали корпус І. Білецького з театру бойових дій.

Водночас Адміралтейств-колегія повідомила імператрицю Анну Іоанівну, що на наступний рік передбачено побудувати ще сорок козацьких човнів.

1739. Один загін дніпровської вольниці під командуванням нового кошового Якова Тукала взяв участь у Хотинському поході російської армії, який виявився успішним.

Інший загін запорожців ходив у Крим. Особливо відзначилися козаки, на чолі яких стояв полковник Онисим Білий. За свідченням сучасників, полк Білого провів російські війська через Сиваш під час відливу і допоміг захопити Арабатську фортецю.

Водночас запорожці, як і в попередні роки, пробиралися на дубах до Дунаю, в тил противнику, переслідували турецькі галери, доставляли припаси для армії, тобто продовжували виконувати ту службу, «якая й з виков бувало».

11 вересня контр-адмірал Барш доносив з Хортиці, що посланий з гирла Дніпра «запорожский полковник Естифеев на нескольких дубах при речке Березани взял в плен неприятельське судно–один кончебас с палубою й на нем 4 баса й 12 человек яньїчар».

1748. У реєстрі кривд, надісланному кримським ханом в листопаді київському генерал-губернаторові М. І. Леонтьєву, зазначалося: запорожці, приїхавши весною в човнах, відігнали за Перекопом 32 коней і 13 волів.

1772. Загін запорожців під командуванням полковника Мандри здійснив сміливу експедицію по Чорному морю і Дунаю.

У жовтні наступного року П. Румянцев підтримав клопотання кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського про відзначення старшин і козаків Війська Запорозького. Зберігся відтиск іменної медалі «Войска Запорожского полковнику Мандру за отлично храбрьіе противу неприятеля поступки».

При цьому особливо враховувалися заслуги запорожців у морських битвах під час російсько-турецької війни 1768–1774 років.

Після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році Росія продовжувала використовувати запорозьких мореплавців. Саме вони взяли найактивнішу участь у взятті турецьких твердинь у Північному Причорномор'ї–Очакова, Кінбурна, Хаджибея, на острові Березані тощо. А в 1783 році той російський флот, який ввійшов до Ахтіарської бухти біля Херсонесу (нинішній Севастополь), складався з Дніпровської та Азовської флотилії, під. керівництвом наших співвітчизників, у тому числі. 19 липня 1788 року Потьомкін повідомляв, що при здобутті чорноморського узбережжя флот Росії складався «з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців... Цими суднами керують запорожці, котрих тепер є 20 000, на чолі з їх отаманом Сидором Білим».

1789 року флотилія в Севастополі нараховувала 4 великих і велику кількість малих суден, які