Очевидно, це були запорожці, котрих очолював отаман Матвій Федорович.

1592. За дорученням царя російський посол Константи'нополі Г. Нащокін заявляв: «А по Дону били литовские Черкаси многне и сложася с нашими изменниками с Донскими казаками, которие от нас бегают, жили на Дону и потому нашему посланнику и Доном проехать нельзя».

1593. У зв'язку з тим, що кримські тагари збиралися на окраїни Московської держаки, запорожцям і донцям надійшов такий наказ з столиці: «А царь будет и царевичи и азон-ские люди .пойдут на нашн украинцьі, и вьі б конние под них на перевози н на шляхи, на Донец на Северской, и над ними нашим делом промишляли, а где сойдетесь на Донце с нашими людьми с путивлскими й запорожскими Черкаси, которие из Днепра придут по нашему указу (підкреслення моє), под царя на Донец, а велено Черкасам за-порожским Гетману Хриштову Косинскому й асем атаманом й черкасам бити на Дону на шляхах й за царем итти, й нашим украйнам помогати».

1594. Дізнавшись, що татари весною пішли по ясир на окраїни московської держави, козаки зустріли їх на зворотньому шляху і відбили 600 полонених.

Посол австрійського імператора на Запорожжя Еріх Лясота повідомляє, що тоді на море виходило 1300 козаків на чолі з гетьманом Богданом Микошинським.

1595. Під цією датою зафіксована поява біля турецької фортеці Синод козацьких підводних чайок, за допомогою яких запорожцям вдалося зненацька захопити місто.

Згодом французькому філософу Урн'є очевидці розповідали в Константинополі про козаків-підводників: <Вони з'являлися несподівано, піднімалися просто з дна моря і наводили жах на варту і всіх берегових жителів».

1598. Запорожці нападали на Кілію, Білгород, Тагиню, Сілістрію.

А загін на чолі з осавулом Федором Поло-усом здобув якесь турецьке місто.

1602. На тридцяти чайках і кількох галерах, відбитих у турків, запорожці мали великий бій з османською ескадрою біля Кілії. Захопивши ще одну галеру в турків і кілька купецьких суден, козаки ввійшли в Дністровський лиман, де напали на корабель турецького воєначальника Гасан-аги. Потім направились до Білгорода і захопили вороже судно, що йшло з Кафи.

Після цього, діждавшись попутного вітру, козацька флотилія рушила до гирла Дніпра.

1603. Запорожці здійснили похід у Крим, Потім їхні чайки з'являються біля Ізмаїла.

1606. Улітку дніпровські козаки кілька разів піднімалися на турецькі міста чорноморського узбережжя, зокрема на Кілію і Білгород, їм пощастило захопити серед моря десять турецьких галер з людьми, запасами і тваринами.

Однак найпам'ятнішою подією того року залишалося взяття Варни, чому присвячено відому народну пісню:

Була Варна здавна славна.

Славнішії козаченьки,

Що тої Варни дістали

І в ній турків забрали.

Тогочасні хроніки повідомляють, що козаки мали влітку трофеї – більш як на 180 тисяч злотих.

Після цього кошовий Петро Сагайдачний повів козацьку флотилію в Крим, де було взято штурмом сильно укріплгну фортецю Кафу.

1607. У березні сильний турецький флот вийшов у Чорне море, щоб протистояти козакам. Однак під Очаковим запорожці на чолі з Петром Сагайдачним розігнали десять турецьких сторожових кораблів. Після того численні козацькі затони з'являються в Добруджі.

1608. У жовтні коза'ки «дивною хитрістю» здобули Перекоп. Причиною цього виступу була непогамована похвальба кримського хана Салятмет-Гірея, який заприсягся, що одразу по своєму вступленні на престол непокоїтиме Польщу щороку й посилатиме турецькому цісареві велику силу полонених до веслування. Коли запорожці довідалися про цю безсоромну й необережну погрозу, зазначав академік Михайло Вознюк, то стали пильно слідкувати за новим тираном. Коли стало відомо, що він відбиратиме присягу в Козлові, постановили піднятися «унаслідок щастя, що не опускало їх протягом кількох літ».

Три тисячі низовців сіли на чайки й вирушили в Чорне море. Однак саме в цей час розгулялася буря і козацька флотилія внаслідок цього розсіялася аж до берегів Азії: лише через два тижні, коли море заспокоїлося. запорожці зібралися на острові Тендрі. Зміркувавши, що хана в Козлові вже, очевидно, немає, вирішили «кинути все з голови про життя, а думати тільки про перемогу», і попливли в напрямку Перекопу. Михайло Найманович, котрий очолював похід, нагадав при цьому побратимам про хоробрість, геройські діла і славу, що над неї нічого солодшого немає.

До речі, щодо самого Наймановича, зазначається в тогочасному діаріуші, то його «можна порівняти не тільки з найхоробрішими мужами, але напевно з найдавнішими героями. Протягом п'яти років, хоч не рік за роком, підносив він.побіди в безупинних, дуже завзятих битвах. Щастя товаришувало йому».

Висадившись вночі на берег, запорожці, за лишивши біля чайок сторожу і, наскільки можна надійно приховавши при собі бубни і прапори, рушають на Перекоп – саме тоді, коли тільки-но показалася вранішня зоря. Оглянувши непомітно укріплення, ухвалили, яким чином йти на штурм. А вже тоді стають у левові ряди, піднімають військові прапори, розвивають корогви, б'ють у бубни, грають у сурелі і нагло валять на місто».

Гарнізон Перекопу виставляє 1400 яничарів, котрі 'виходять перед мурами фортеці, викачуючи гармати. Козаки спершу стріляють ощадливо, а потім випускають хмару куль, і по п'ятах відступаючих вони підходять до міста. Захопивши ворожі гармати, пробивають укріплення і вриваються у Перекоп.

Одним з найважливіших результатів взяття цієї кримської фортеці було визволення значної кількості християн.

1609. Запорожці на шістнадцяти чайках ввійшли в гирло Дунаю, захопили й спустошили населенні пункти на його берегах