Інший козацький морський десант у цей час висадився в Кафі і захопив місто.

1612. У складі шістдесяти чайок козацька флотилія здійснила вдалі походи на ворожі укріплення – Гьозлів, Бабадаг, Варну і Месембрій.

Восени запорожці спільно з донцями знову побували під Гьозлевом, де успішно громили татар.

1613. Низовці два рази вирушали на Чорне море. Обидва походи, зокрема на чорноморські міста Криму, закінчилися успішно. Турецька ескадра, що за наказом султана підійшла до гирла Дніпра з метою перепинити повернення запорожців на Січ, несподівано була атакована козацькими чайками вночі. Це було туркам як грім серед ясного неба, і до рук сміливців перейшло шість військових галер.

1614. Весняний похід на Чорне море виявився невдалим–шторм розкидав козацькі чайки в різні боки. Частина з них затонула, інші викинуло на анатолійський берег Туреччини, де запорожцям довелося прийняти нерівний бій. Там їх побито або ж забрано в неволю. В народній пам'яті збереглася дума про бурю на Чорному морі, що передає цю подію:  

А по Чорному морю супротивна хвиля вставає,
судна козацькі на три часті розбиває:
одну часть взято – в землю Агарську занесено,
другу часть гирло Дунайське пожерло,
а третя де ся має–в Чорному морі потопає.

Це нещастя, зазначає М. Грушевський, аж ніяк не ослабило козацької енергії. І наприкінці липня запорожці ризикнули на відчайдушний похід сорокама чайками навпростець через Чорне море під Трапезунд. Маючи від втікачів з турецьких галер докладні відомості про укріплення на всьому чорноморському узбережжі Туреччини, вони зненацька налетіли на навколишні міста і села, що жили тут безпечно, не маючи нізвідки страху, бо ні від кого іншого досі, ані від козаків не було тут тривоги й небезпечності відколи турки опанували Малу Азію».

Потім, оповідає турецький історик Наїм а, «напали на кріпость Синоп, положену на березі анатолійському і з огляду на її розкішні околиці звісні під назвою «місто коханців» здобувши тутешній старинний замок, вирізали залогу, пограбували і спустошили доми мусульманські...» При цьому було знищено турецький арсенал, попалено все, що було там – великі кораблі, галіони і галери на 40 мільйонів акчен.

Скориставшись розгубленістю тамтешніх властен, котрі не зуміли організувати збройної оборони, козаки встигли забрати свою здобич на чайки, й пуститися в зворотний шлях.

Турецький султан, котрому доповіли про набіг запорожців, у гніві наказав повісити великого ві'зира Наух-пашу, а бейлербею Румелії Ахмет-'паші доручалося перейняти козацьку флотилію в гирлі Дніпра. Для посилення цієї експедиції з Білгорода в Очаків перекинули гармати й 4 тисячі яничар, а з Константинополя – ескадру Алі-паші.

Запорожці, розвідавши про такий поворот, розділилися надвоє. Одна частина пішла на них через дніпровське гирло, а друга – суходолом на схід від Очакова. В сутичках до рук противника потрапило 20 козаків, котрих султан видав скаржникам з Трапезунда.

Восени того ж року запорожці і донці, повертаючись на 60 човнах з морського походу на Дон, неподалік Азова вступили в бій з ескадрою османського воєначальника Ібрагім-паші. Йому вдалося захопити в полон 40 козаків, про що великий візир Порти повідомляв польського короля.

1615. На 80 чайках козаки підійшли до Константинополя, гарнізон якого тоді нараховував 24 тисячі яничар і 6 тисяч сіпахів.

Висадившись на берег між столичними портами Мізевною і Архіокою, спалили їх. Страшенно розгніваний султан розпорядився наздогнати запорожців, котрі благопулучно відпливли назад. Вони змушені прийняти бій біля гирла Дунаю, взяли на абордаж кілька турецьких галер і привели їх до Очакова, де спалили на очах турецького гарнізону.

Поранений командуючий турецькою флотилією був узяти й до полону. Давав він за себе викуп у 30 тисяч, але помер, не дочекавшись волі.

Водночас чотири тисячі запорожців готувалися виступити на Дон, де за попередньою домовленістю з донцями мали атакувати Азов.

Пізньої осені донці прислали на Січ козаків Дружинну Трубнікова та Іванка Слепова з пропозицією підтримувати мирні відносини спільно стояти проти ворогів. Відповідаючи Сюиовим побратимам, запорожці запевнили їх, що «им однолично сеє весньї приходити к Азову имати Азова».

1616. На виході з Дніпра в Чорне море І тисячі запорожців на чолі з Петром Сагайдачним прийняли навесні бій з 14-тисячною турецькою ескадрою під командуванням Алі-паші. Сам він ледве вті'к, а до рук козаків потрапило 15 галер і 100 допоміжних суден. Затим Сагайдачний повів своє військо до Кафи, опаливши яку, визволив велику кількість українських бранців, що були підготовлені для Продажу.

У штурмі Кафи брали участь і 700 донців.

Восени низовці спорядили похід під Самсун, що на турецькому узбережжі. Однак вітри занесли чайки до Мінеру, де потопили в порту 26 галер.Там 2000 козаків вийшли на берег і, несподівано підійшовши з суші в тил Трапезунду, здобули його. Турецька ескадра в складі 6 великих галер і багатьох менших кораблів під командуванням адмірала Ціколі-паші спробувала розбити козаків. Однак вони сміливо вступили в бій і виграли його, потопивши крім того ще й 3 турецьких військових судна.

Довідавшись, що в Дніпровському лимані на них очікує ескадра Ібрагім-паші, козаки повернули на анатолійське узбережжя Туречччини. Знову взяли темної ночі Синоп, потім просунулися вздовж берега аж до Босфору Великого візиря Насир-пашу султан наказав покарати смертю за те, що той приховав від нього повідомлення про цей похід запорожців.

Вони ж від Констинтинополя взяли курс на Азовське море, піднялися річкою Молочною, після чого підтятли чайки в Конку.

Ібрагім-паша, не дочекавшись повороту