1617. Обраний замість Петра Сагайдачного старшим Війська Запорозького Дмитро Барабаш повів козаків до столиці Перти, де зони «заблимали своїми похідними вогнями у вікнах самого сералю». Здобувши в морі перемогу над оттоманською флотилією, нагнали на правителів Порти такого жаху, що ті стали погрожувати війною Польщі. Король змушений був прийти на договір з Туреччиною, перший пункт якого гласив: «Розбійники козаки не повинні виходити з Дніпра на море, в краях цісарських (султанських.– В. С.) ніяких шкод не мають чинити, взагалі якимсь способом вони мають бути знищені, аби більше ані від нас (поляків.–В. С.), ані від козаків не було ніяких шкод, так щоб цісарському флоту більше не було потреби виходити на Чорне море, і ми обіцяємо і зобов'язуємося козаків та їх край приборкати і покарати».

До підписання польським королем такої угоди спонукало й те, що за дорученням російського царя його посол переконував турецького пашу: а.-« ...й те ворн Донские казаки по совету с Днепровскими с запорожскими черкас по повеленью польского Жигимонта короля ходили на море турского Ахмет-салтанова величества корабли погромили, людей побили, й животм й товар разграбили, й его пашу взяли».

1619. Не підкоряючись наказові польського уряду, який рік назад під загрозою припинення виплати жалування вимагав попалити човни і дати клятву лицарським словом облишити походи на Туреччину, запорожці навесні вийшли на Чорне море на багатьох чайках. Зокрема, побували біля важливої турецької фортеці Тягині.

1620. Уже наприкінці зими козаки були готовими вийти в море на 300 чайках, про що доносили польському королю. І з початком весни вони справді піднімаються в небачену досі експедицію на турецьке узбережжя. Про неї довідуємося з депеш французького посла в Порті де Сезі до короля Людовику XIII.

9 серпня козаки з'являються щоразу поблизу в Чорному морі і, незважаючи на свої слабі сили, захоплюють нечувану здобич. Вони користуються такою славою, що потрібні удари кийками, аби змусити турецьких воїнів виступити проти них на кількох галерах, які великий правитель споряджає туди з великим трудом.

25 серпня козаки на 150 ковнах спустошують усе узбережжя Чорного моря, пограбували й повністю спалили Варну...

1621. Навесні відбувся спільний похід 1300 донців і 400 запорожців «за Чорне море» на місто Різу. Цього разу козаки зазнали великих втрат під час штурму турецьких укріплень, а також під час битви з 27 османськими галерами, які Їх переслідували. Російський посланник на Дон Семен Апухтін повідомляв до Москви, що на 8 стругах повернулися з походу менше 300 донців і 30 запорожців.

Але вже другий вихід на море в червні – липні був успішнішим. Уже згаданий француз де Сезі повідомляв із столиці Блискучої Порти: «Страх, що охопив жителів цього міста, був таким великим, що неможливо описати. 16 човнів з козаками в ці дні досягли колон Помпеї біля входу в канал в Чорне море, щоб захопити карамусан. Вони спалили і розорили села. Жах охопив населення, і жителі Пери і Касомбаша кинулися рятувати своє майно до арсеналу, що поставило в складне становище Гаймаїкана, Бостанжі і Баші (турецькі урядовці). Великий правитель і його рада залишили таку малу охорону в місті, що без трьох галер, які там перебували, не було б ніякої можливості захопити вхід у канал, хоч Гаймакан і Бостанжі день і ніч докладали всіх зусиль, аби озброїти кілька фрегатів і ловили на вулицях людей, котрі ніколи не збиралися воювати.

Що стосується зброї, то її взяли з с,,ден християн, які були в порту, оскільки охорона не мала в запасі жодного мушкета.

Зрештою після двох днів нерозберихи ці гри галери і 40 фрегатів та човнів вийшли з каналу в море на пошуки козаків, які в той час грабували село, але не посміли ні наблизитися, ні зійтися з тими 16 козацькими човнами, хоч половина їхніх людей усе ще перебувала на березі.

Під покровом ночі три галери із залишками війська повернулися в гирло каналу до замку, який тут називають баштами Чорного моря, на сором Баші, на якого покладалося виконання цього завдання.

Гаймакан і Бостанжі повідомили великого правителя про його (Баші.–В. С.),боягузст во з тим, щоб він був покараний.

Дізнавшись про дії козаків на морі, турецький адмірал Халіль-паша, що стояв зі своєю ескадрою в Кілії, вирішив їх переслідувати. Козаки прийняли цей виклик, заманили турків на мілководдя, розгромили їх, потопивши 20 кораблів.

У битві, яка відбулася згодом неподалік гирла Дунаю, турки втратили ще 20 кораблів. За словами де Сезі, в той же час вони захопили 16 чи 17 козацьких човнів, які так захищалися, то турки втратили стільки ж, скільки й виграли.

Захоплених у полон козаків жорстоко карали: частину роздавили слонами, других, прив'язавши до галер, розірвали на частини, третіх закопали живими, а близько 40 чоловік, посадивши в човни, посеред Дунаю, облили смолою й спалили.

Восени під час бойових операцій під Хотином між Туреччиною і Польщею на Чорному морі одночасно діяло близько 10 тисяч запорожців, котрі, за словами літописця Величка. «12 суден з гарматами турецькими розбили і потопили... і самому Цариграду превелике сум'яття і жах учинили, звідусіль порохом оружейним скуривши».

1622. Незважаючи на прийняту в 1621 році Польщею умову під час підписання миру з Туреччиною після Хотинської війни про знищення чайок і заборону