Реферат

на тему:

Кліматоутворюючі рекреаційні ресурси

1. Фактори, як впливають на формування клімату

КЛІМАТ [від грецьк. klima нахил (земної поверхні до сонячних променів)], статистичний багаторічний режим погоди, одна з основних географічних характеристик тієї чи іншої місцевості. Основні особливості клімату визначаються

З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найбільш істотні:

Ці фактори ускладнюють широтну зональність клімату і сприяють формуванню місцевих його варіантів.

Поняття «клімат» набагато складніше визначення погоди. Адже погоду можна увесь час безпосередньо бачити і відчувати, можна відразу описати чи словами цифрами метеорологічних спостережень. Щоб скласти собі навіть саме приблизне представлення про клімат місцевості, у ній потрібно прожити принаймні кілька років. Звичайно, не обов'язково їхати туди, можна взяти за багато років дані спостережень метеорологічної станції цієї місцевості. Однак такий матеріал - це багато хто і багато тисяч різних цифр. Як же розібратися в цьому достатку цифр, як знайти серед них ті, що відбивають властивості клімату даної місцевості?

Древні греки думали, що клімат залежить тільки від нахилу падаючих на Землю сонячних променів. По-грецьки слово «клімат» означає нахил. Греки знали, що чим вище сонце над обрієм, чим крутіше сонячні промені падають на земну поверхню, тим повинно бути тепліше.

Плаваючи на північ, греки попадали в місця з більш холодним кліматом. Вони бачили, що сонце опівдні тут коштує нижче, ніж у той же час року в Греції. А в печені Єгипті воно, навпаки піднімається вище. Тепер нам відомо , що атмосфера пропускає в середньому три чверті тепла сонячних променів до земної поверхні і тільки одну чверть затримує. Тому спочатку земна поверхня нагрівається сонячними променями, і тільки потім уже від її починає нагріватися повітря.

Тепло і холод залежать від висоти сонця над обрієм. Цим визначається різниця в кліматі між вічно жаркими тропічними країнами, де сонце опівдні цілий рік піднімається високо, а двічі чи один раз у рік стоїть прямо над головою, і крижаними пустелями Арктики й Антарктики, де кілька місяців сонце взагалі не показується.

Однак на одній і тій же географічній широті навіть по одному ступеню тепла клімати можуть дуже різко відрізнятися один від одного. Так, наприклад, в Ісландії в січні середня температура повітря дорівнює майже 0оС, а на тій же широті в Якутії вона нижче -48оС. По інших властивостях (кількості опадів, хмарності і т.д.) клімати на одній широті можуть відрізнятися один від одного навіть сильніше, ніж клімати екваторіальних і полярних країн. Ці розходження кліматів залежать від властивостей земної поверхні, що сприймає сонячні промені. Білий сніг відбиває майже всі падаючі на нього промені і поглинає тільки 0,1-0,2 частини принесеного тепла, а чорна мокра рілля, навпаки, майже нічого не відбиває. Ще важливіше для клімату різна теплоємність води і суші, тобто різна їх здатність запасати тепло. Вдень і влітку вода значно повільніше нагрівається, чим суша, і виявляється холодніше за неї. Вночі й узимку вода охолоджується набагато повільніше, ніж суша, і виявляється, таким чином, тепліша за неї.

Крім того, на випар води в морях, озерах і на вологих ділянках суші затрачається дуже велика кількість сонячного тепла. За рахунок холодної дії випару в зрошуваному оазисі буває не так пекуче, як у оточуючій пустелі.

Дві місцевості можуть одержувати зовсім однакову кількість сонячного тепла, але по-різному її використовувати. Через це температура земної поверхні навіть на двох сусідніх ділянках може відрізнятися на багато градусів. Поверхня піску в пустелі літнім днем нагрівається до 80оС, а температура ґрунту і рослин у сусідньому оазисі виявляється на кілька десятків градусів холодніше.

Дотичний із ґрунтом, рослинний покрив чи водяна поверхня. Повітря або нагрівається або прохолоджується в залежності від того, що тепліше - повітря чи земна поверхня. Тому що саме земна поверхня в першу чергу одержує сонячне тепло, те вона в основному передає його повітря. Самий нижній шар, що нагрівся, повітря швидко перемішується з лежачим над ним шаром, і таким шляхом тепло від землі усе вище поширюється в атмосферу.

Однак так буває далеко не завжди. Наприклад, уночі земна поверхня прохолоджується швидше повітря, і він віддає їй своє тепло: потік тепла направляється вниз. А узимку над засніженими просторами материків у наших помірних широтах і над полярними людами такий процес йде безупинно. Земна поверхня чи тут зовсім не одержує сонячного тепла, чи одержує його занадто мало і тому безупинно відбирає тепло в повітря.

Якби повітря було нерухоме і не існувало вітру, то над сусідніми по-різному нагрітими ділянками земної поверхні спочивали б маси повітря з різними температурами. Їхньої границі можна було б простежити до верхніх меж атмосфери. Але повітря безупинно рухається, і його плини прагнуть знищити ці розходження.

Уявимо собі, що повітря рухається над морем з температурою води 10 і на своєму шляху проходить над теплим островом з температурою поверхні 20. Над морем температура повітря така ж, як води, але, як тільки потік переходить через берегову лінію і починає просуватися в глиб суші, температура його самого нижнього тонкого шару починає підвищуватися, і наближається до температури суші. Суцільні лінії однакових температур - ізотерми - показують, як нагрівання поширюється усе вище і вище в атмосфері.