Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (затверджені Постановою ВР України від 5 березня 1998 року 188/98-ВР) не передбачається скорочення кількості ядерних об’єктів. Натомість, визначаються основні пріоритети розвитку цієї галузі, як-то: обгрунтований вибір місць розташування таких об’єктів, зменшення впливу діяльності цих об’єктів на здоров’я населення, науково обгрунтований вибір ядерних технологій, устаткування та обладнання та ін. А наскільки потрібний Україні розвиток галузі атомної енергетики?

Україна має намір добудувати ще 2 блоки по мільйону кіловат-годин кожний на Рівненській та Хмельницькій АЕС. На думку членів Миколаївської УЕА “Зелений світ”, потрібно не любити власну країну, щоб, маючи в резерві більш ніж 100% встановлених потужностей ТЕС, не використовувати його, а замість цього будувати нові генеруючі потужності і таким чином заганяти власний народ у ще більш глибоку боргову яму. Будь-яка країна у світі резерв більше 15% вважає для себе вже збитковим. При добудові збільшиться ризик повторення Чорнобильської катастрофи, тому що будуються реактори передчорнобильської конструкції.

Одним з аргументів на користь добудови є те, що у будівництво цих блоків вкладено великі гроші і тому, щоб вони не пропали, потрібно добудовувати АЕС. З іншого боку, у зупинені 25 млн. кВт потужностей ТЕС вкладено не менше грошів, ніж у 2 млн. кВт АЕС. Крім того, зарезервовані ТЕС не придатні для стоянки взимку, тобто їх потрібно проганяти, хоча б на найменших часткових режимах, що є досить неекономічно та неекологічно. Поки у недобудованих реакторах не вставлені паливні стержні, їх демонтаж обійдеться лише у 25%, а після – цей же демонтаж АЕС, що відпрацювала, буде коштувати вже, як мінімум, 250-350% вартості їх будівництва. Проблемою також є довгострокове, надійне та безпечне захоронення ядерних відходів. Дуже важко оцінити реальну вартість демонтажу АЕС до "зеленої галявини". За твердженням відомої організації Грінпіс, ця сума порядку 30 млрд. доларів США. При цьому важко усвідомити, яким чином встановлення нових реакторів відповідає принципу сталого розвитку.

Стосовно ядерного палива, згідно даних Світового Банку та Уряду України 1993 року, власних запасів урану для діючих АЕС в Україні має вистачити лише на 25 років, якщо не будувати досить небезпечні реактори на швидких нейтронах. Крім того, при таких невеликих запасах ядерного палива, створення у нашій країні, яка найбільше постраждала від Чорнобильської аварії такого безумно дорогого за вартістю замкненого ядерно-паливного циклу, краще за все свідчить про те, до якого крайнього ступеня дійшов безальтернативний розвиток АЕС. Щодо забезпечення власним органічним паливом ТЕС, то відомо, що у 1990 році, в момент найбільшої виробки електроенергії, енергетика України мала найвищий показник у Європі - 50%, за забезпеченістю власним паливом. Італія, наприклад, взагалі не має власних запасів палива. Згідно даних Світового Банку, якби сьогодні лише 50% резервних ТЕС продавали електроенергію за кордон по бартеру, за паливо, то цього палива було б достатньо на всі 100% резерву. Таким чином, хоч сьогодні в Україні, в принципі можна зупинити всі п‘ять АЕС та замість них ввести ТЕС, забезпечуючи таким чином безпеку країни та підвищуючи її економічний добробут. Зрозуміло, що питання виводу АЕС з експлуатації не є простим у технічному та, тим більше, у соціальному відношенні. Проте, воно, в Україні, може бути вирішено набагато простіше та дешевше, ніж, у тій же Німеччині, яка вже прийняла рішення про зупинку всіх своїх АЕС, які є набагато безпечнішими, ніж наші, та якій треба буде вкласти немалі кошти для творення альтернативних джерел енергії. Таке рішення Німеччини свідчить про те, що АЕС не мають перспективи та у майбутньому будуть втрачати всі свої "переваги" по мірі здійснення ядерного роззброєння та демократизації світового співтовариства. Що стосується вартості захоронення відпрацьованого палива, то Україні потрібно витрачати приблизно 100-120 млн. доларів (стільки коштує їх переробка та захоронення в Росії).

Курс України на використання АЕС, як базової енергетики, якщо навіть і не призведе до нового Чорнобиля, буде руйнувати стійкість розвитку країни з кількох причин. В міру спаду виробництва знижувалося споживання електроенергії, виводилися в резерв ТЕС, зростала частка внеску АЕС у виробітку (сьогодні це майже половина) і, як це не дивно на перший погляд, зростала частота відключення електроенергії в тому числі і споживачів, розташованих поруч з АЕС. Багато хто з них і дотепер дивуються з цього приводу, думаючи, що вони отримують електрику від АЕС, які розташовані поруч. Цій найглибшій помилці сприяють свідомо самі атомники, говорячи про злиття виробленої електроенергії усіма електростанціями (ЕС) у єдину енергомережу. Насправді генератори турбін АЕС виробляють електроенергію напругою 750000 вольт, а сама АЕС в основному споживає 380-220 вольт. Причому, наприклад, Південноукраїнська АЕС (три реактори по 1 млн. кВт установленої потужності), є самим значним споживачем у Миколаївській області (близько 1 млрд. кіловат-годин у рік) низьковольтної електроенергії, що надходить в область від інших ЕС, що порівнянна зі споживанням усієї промисловості області. Високовольтну енергію вигідніше гнати по дротах подалі від АЕС, у тому числі і за кордон, і невигідно відразу зменшувати її напругу в 2000 разів. АЕС не припускають глибокого і тим більше швидкого регулювання їхньої потужності. Тому збільшення їхнього внеску у вироблення робить всю енергосистему України хитливою і тому збільшення внеску АЕС, що не регулюються, у загальний виробіток