електроенергії може призвести до руйнування енергосистеми. От чому в моменти швидкого наростання навантаження регулювання здійснюють швидким відключенням населення від загальної енергосистеми. Друга причина, що може призвести до економічного руйнування пов'язана з тим, що АЕС на відміну від інших ЕС потребують у міру вироблення їхнього ресурсу усе більших витрат на забезпечення їхньої безпечної роботи. Вивчення світової статистики роботи і зупинки реакторів свідчить про те, що режим небезпечної роботи, за яким потрібно або зупиняти реактор або вкладати значні кошти в забезпечення систем захисту і підвищення безпеки настає через 13 - 18 років (більша цифра для малих потужностей, менше 0,3 млн. кВт). От як виглядає стан справ у цьому світлі з усіма діючими реакторами в Україні:
№ п/п | Найменування АЕС, № блоку | Тип реактору | Роки пуску та зупинки | Рік початку режиму небезпечної роботи
Чорнобильська АЕС
блок 1
блок 2
блок 3
блок 4 |
РБМК-1000
РБМК-1000
РБМК-1000
РБМК-1000 |
1977
1978 – 1991
1981
1983 – 1986 |
1990
1991
1994
Запорізька АЕС
блок 1
блок 2
блок 3
блок 4
блок 5
блок 6 |
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000 |
1984
1985
1986
1987
1989
1995 |
1997
1998
1999
2000
2002
2008
Південноукраїнська АЕС
блок 1
блок 2
блок 3
блок 4* |
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000 |
1982
1985
1989
? |
1995
1998
2002
Рівненська АЕС
блок 1
блок 2
блок 3
блок 4 |
ВВЕР-440
ВВЕР-440
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000 |
1980
1981
1989
? |
1993
1994
2002
Хмельницька АЕС
блок 1
блок 2*
блок 3*
блок 4* |
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000
ВВЕР-1000 |
1987
?
?
? |
2000
* - тут під знаком ? вказані реактори, що плануються атомниками.
Як бачимо 75% реакторів АЕС України вже сьогодні працюють у режимі небезпечної роботи, а до 2002 року, за винятком 6-го блоку ЗАЕС, усі реактори ввійдуть у цей режим і потрібно буде або зупиняти їх, або вкладати в забезпечення їхньої безпеки значних коштів. Дуже цікавим є те, що в чергуванні аварій і катастроф на Чорнобильської АЕС існує якась лиховісна послідовність (невідомо - арифметична або геометрична), відповідно до котрого чергова катастрофа може статися починаючи з 26 квітня 1999 року по 10 серпня 2000 року. При цьому наша влада торгується зі світовим співтовариством із приводу закриття ЧАЕС у 2000 році.
Вже сьогодні проглядається, що енергетика і транспорт XXI-го століття будуть побудовані на використанні здебільшого води, як палива, і, частково, органічного палива. Мається на увазі не тільки освоєння термоядерної і водневої енергетик, але також створення водно-паливних сумішей типу аквазину для малих потужностей і спалення пального в середовищі перегрітої водяної пари для великих потужностей. Екологічно чиста прісна вода вже сьогодні цінується дорожче, ніж органічне паливо, а при урахуванні сказаного ціна і дефіцит її ще більше зросте. АЕС і ТЕС (уся паротурбінна енергетика) уже сьогодні є найбільшими споживачами водяних ресурсів і з цієї причини теж будуть приречені на вимирання. Їх замінять не парогазові ТЕС, а маневрені чисто газотурбінні електростанції (ГТЕС), які не тільки не споживають воду, але й спроможні її генерувати з атмосферної вологи, чим вони наблизяться вже до відновлюваних джерел енергії (Україна має унікальний потенціал розробки і виготовлення значних потужностей ГТЕС, але не має жодної промислової ГТЕС, а продає усе за кордон). Таким чином, і з боку ресурсоенергозбереження АЕС не мають ніяких перспектив. Незрозуміло, чому атомникам удається так завзято лобіювати будівництво АЕС в Україні, незважаючи на всі хиби АЕС і негативні наслідки Чорнобильської катастрофи, що продовжується. Чому жодна з партій в Україні серйозно і професійно не займається проблемами енергетики, що, як це очевидно з вищесказаного, уже сьогодні може або вивести країну з економічної кризи, або поглибити її, а те і взагалі зводити її безпеку до нуля - другого Чорнобиля Україна не витримає?
Необхідно визнати, що атомна енергетика завжди була елітарною серед інших енергетик і не тільки в нашій країні. А це означає, що вона і раніш, і тепер знаходилася і знаходиться під захистом державного апарата і захищена від критики і контролю. Дійшло до того, що, наприклад, у 1993 році, Парламент України ніяк не контролював продаж електроенергії від АЕС за кордон, прибутки від якої перевищували бюджет країни і, очевидно, саме за ці гроші був побудований 6-й блок Запорізької АЕС, під виглядом повномасштабного тренажера під час дії мораторію на будівництво АЕС в Україні. Якоюсь мірою вимога закритості виправдана - АЕС і сьогодні є самою грізною зброєю, у випадку внутрішнього або зовнішнього їхнього руйнування. З цим не можна не рахуватися, точно також, як і з тим, що атомники використовують саме цю ж обставину для лобіювання своїх програм, не зважаючи на об'єктивні реалії. Зовсім нещодавно, під час страйків із приводу невидачі зарплати співробітникам АЕС, їхнє керівництво знімало із себе відповідальність за безпечну роботу станцій і це найбільш переконливо подіяло на владу. Але, поширення ядерного шантажу на все суспільство і країну неприпустимо. Безальтернативний розвиток енергетики і суспільства неминуче призведуть, якщо не до екологічної, то до соціальної катастрофи. Відомо, що потенціал енергозбереження в Україні по самих скромних підрахунках складає не менше 40% від вироблюваної енергії. Відомо також, що левова частка його може бути отримана без вкладення значних капітальних вкладень, за рахунок тільки одних організаційних заходів. Прикладом такого рішення можуть бути діючі вже протягом 5 років у Росії 14 зон енергоефективності. В Україні одна єдина зона енергоефективності в Миколаєві вже можна сказати загублена при втручанні держави. З цієї ж причині в нас у країні гальмується впровадження відновлюваних джерел енергії (вітровий, сонячної, біогазу, термальної і т.п.) і не знаходить застосування дуже перспективна і наукомістка газотурбінна енергетика, замкненою технологією виробництва якої володіють усього 5 країн у світі.
Однією з