Внаслідок особливостей анатомо-морфологічної будови лишайники мають у десятки разів більшу сорбційну поверхню на одиницю ваги, ніж судинні рослини, і виділяють специфічні лишайникові кислоти, що можуть сприяти накопиченню радіонуклідів [17]. Про їх високу здатність до накопичення радіонуклідів свідчать значення питомої активності І37Сs у таломах лишайників. Вважається, що основним шляхом над-ходження радіонуклідів до лишайників є аеральний, причому як із мок-рих, так і з сухих випадінь.

За інтенсивністю акумуляції І37Сs та І34Сs еколого-біоморфолоіічні групи лишайників можна розмістити у такому порядку: епіфітні листуваті > епіфітні кущисті > епілітні листуваті > епігейні кущисті. Саме представники останньої групи (кладіна, кладонія, цетрарія) відіграють важливу роль у перерозподілі радіонуклідів у біогеоценозах лишай-никових сухих борів. У представників цієї групи 1992 р. вміст І37Сs та І34Сs був у 10-100 разів вищим, ніж у грунті [8].

Всі види лишайників інтенсивно поглинають з аеральних випадінь І37Сs, І34Сs, 90Sr, 40K. Інші радіонукліди накопичуються досить вибірково і у незначних концентраціях – 228Ra, 125Sb, 241Am, 238U. Таким чином, лишайники як біоіндикатори довго живучих радіонуклідів можна використовувати для біоіндикації радіоактивного забруднення навколишнього середовища.

Протягом післяаварійного періоду вміст радіонуклідів у таломах лишайників зменшується. Завдяки фізичному розпаду радіоізотопів, вилуговуванню із таломів дощовими водами, а також розбавленню останніх у біомасі талому за його росту [17].

ВИСНОВОК

Основними джерелами радіоактивного забруднення навколишнього середовища в Україні є:

- індукування хімічних елементів космічним випромінюванням;

- ядерні вибухи;

- теплові енергетичні станції;

- промислові комплекси з повним ядерним паливним циклом, атомна промисловість;

- неконтрольоване використання радіонуклідовмісних сировин-них матеріалів.

Найзначнішими за впливом на живе середовище є ізотопи 89,90Sr, 95Zr, 95Nb, 103.106Ru, ІЗІІ, І34.137Сs, І40Ва, 144Се.

Основною потенційною радіаційною небезпекою є аварії на АЕС. За період експлуатації АЕС у 14 державах сталося понад 150 аварій різного ступеня складності, що супроводжувались викидами радіоактивних речовин.

Найбільшою аварією в світі на АЕС стала аварія 1986 року на 4 блоці Чорнобильської АЕС із зруйнуванням активної зони реакторної установки і частини споруди, в якому вона розміщувалась.

Сумарний викид радіонуклідів за межі проммайданчика АЕС (без радіоактивних інертних газів) становив близько 1,9 * 1018 Бк – близько 3,5 % загальної кількості радіонуклідів, накопичених у реакторі на момент аварії. У складі матеріалу викиду було близько 500 радіонуклідів з різними періодами розпаду.

Останнім часом основними джерелами опромінення є 137 Сs і 90Sr, що чинять негативний вплив на об`єкти навколишнього природного середовища.

Ступінь впливу іонізуючого випромінювання на рослини визна--
чається потужністю джерела випромінювання, тривалістю його дії на
рослини. Під впливом високих доз іонізуючого випромінюваня змінюються структура та хімічні властивості деревини, порушується будова похідних камбію, що зумовлює зниження радіального приросту деревини стовбура у сосни наступного року після опромінення, а в ялини - у рік опромінення.

Вміст радіонуклідів у видах рослинних угруповань є резуль-татом складної взаємодії внутрішніх факторів із зовнішніми факторами, особливо - з ґрунтовими параметрами місцезростань. Найважливішими з них є:

•

•

•

•

•

•

•

•

Таким чином, можна зробити висновок, що для типу умов місцезрос-тання величина накопичення І37Сs рослинами із грунту буде більшою при меншій родючості та більшій вологості грунту.

Вплив інших параметрів грунту на накопичення І37Сs в узагальне-ному вигляді можливо сформулювати так, інтенсивність надходження радіонукліда із грунту до фітомаси тим більша, чим менший в ньому вміст дрібнодисперсних фракцій - мулистої та глинистої; менше значен-ня рН (більша кислотність); менший вміст обмінних форм К+, як іона-антагоніста І37Сs; менший ступінь насиченості основами ґрунтового по-глинаючого комплексу.

Щодо накопичення радіонуклідів мохами, то накопичення І37Сs інтенсивніше порівняно із 90Sr. Він також міцніше утримується, особливо у живій, наростаючій частині мохів сновними радіонуклідами у всіх видах мохів є І37Сs, І34Сs, 40 К, у менших кількостях поглинаються І44Се, 226Rа, 228Rа, 131J, І03Ru, 106Ru, в ще менших - 210РЬ, 210Ро, 238U. Вміст усіх наведених вище радіонуклідів в біомасі мохів значно більший, ніж у судинних рослин в тому самому екотопі. Саме тому при довготрива-лому радіоекологічному моніторингу мохи та лишайники пропонуються використову-вати як біоіндикатори та зручні тест-об'єкти для контролю концентрації широкого спектра радіонуклідів у навколишньому середовищі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Анненков Б.Н., Юдинцева Е.В. Основы сельскохозяйственной

радиологии. – М.: ВО "Агропромиздат", 199, - 287 с.

2. Балашев Л.С., Сипайлова Л.М. Накопление І37Сs доминантами пойменных

луговых фитоценозов в зоне отчуждения ЧАЭС//Тез. Доклад. Радиобиолог. Съезда (Киев 1993) – 63 с.

3. Брегадзе Ю.И., Степанов Э.К. Прикладная метрология ионизирующих

излучений/ Под ред. Ю.И. Брегвадзе. – М.: Энергоатомиздат, 1990. – 264 с.

4. Вассер С.П., Болюх В.О. Накопичення радіонуклідів споровими рослинами і

вищими грибами України/ За ред.. С.П. Вассера. – Київ, 1995. – 130 с.

5. Вирченко В.М., Болюх В.А. Накопление радионуклидов мхами в фітоценозах

Украинского полесья// Тез. Доклад радиобиолог. Съезда. – Пущино, 1993. – с. 183-184

6. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Черкаській області

7. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного

середовища: Навч. Посібник. – 3-тє вид., - К.: Т-во "Знання", КОО, 2004. – 309 с.

8. Кондратюк С.Я., Навроцкая И.Л. К изучению содержания радионуклидов

в лишайниках Украины// Тез. Доклад радиобиолог. Съезда. – Пущино, 1993. – с. 487-488

9. Краснов В.П., Орлов О.О. Особливості накопичення цезію-137

лікарськими рослинами на Українському Поліссі//Укр. ботан. Журнал. – 1995. – Т. 52, № 4. – с. 472-478

10. Кузин А.М. Природный радиоактивный фон и его значение для биосферы

Земли. – М.: Наука, 1991. – 117 с.

11. Куликов Н.В., Молчанова И.В. Континентальная радиоэкология.

Посвенные и пресноводные