як енергетичну сировину . У еередньому з 1 т твердих вiдходiв можна отримати 1000 кг пари i 150 кВт електроенергiї. До недолiкiв методу слiд вiднести yrворення великої кiлькостi пилу i шлаку, а також значне забруднення атмосфери. ((2) ст.37)

Останнiми десятилiттями частка ТПВ, якi спалюють з утилiзацією матерiалiв i теплоти, неухильно зростає.

Теплоту Biд спалювання ТПВ можна використовувати для одержання:

. гарячої води чи водяної пари (утилiзaційнi котельнi),

. електроенергiї за рахунок роботи водяної пари (утилiзаційнi електричнi станції), . теплоти та електроенергi'i (утилiзauiйнi теплоелектроцентралi).

У разi використання ТПВ як палива беруть до уваги два основнi принципи: їх теплотворну здатнiсть та вплив на стан природноro середовиша продуктiв згоряння. Враховують i доступнiсть для масового використання та необхiдну активнiсть, яка забезпечуе: горiння ТПВ.((3) ст.101)

Завдяки вже відпрацьованій технології на деяких сміттєспалювальних заводах при ліквідації твердих відходів отримують електроенергію або пару. Залежно від потреб населеного пункту для переробки сміття використовують установки різної потужності – від 100 до 3000т. за добу.

В Україні сміттєспалювальні заводи діють у Києві, Харькові та інших містах. У 1989 році на сміттєспалювальних заводах України знешкоджено 8,2 % твердих побутових відходів. Попереднє сортування сміття на заводах за існуючою технологією не передбачається.((1)ст.186)

Київський сміттєспалювальний завод "Енергія" став до ладу у грудні 1987 року. Завод призначений для переробки (знешкодження) методом спалювання твердих побутових відходів м.Києва. На час будівництва заводу попереднє сортування відходів у місцях їх утворення не проводилось. Таким чином, завод переробляє несортовані побутові відходи. Ще один такий завод діє у Дніпропетровську. Обладнання для цих підприємств було придбано у

Чехословаччині. Завод "Енергія оснащений 4 сміттєспалювальними котлами "Дукла". Кожен з котлів здатен спалювати 15 тонн відходів за годину.

Завдяки роботі заводу було припинено експлуатацію двох київських сміттєзвалищ: у районі села Проліски по Бориспільській трасі ("Бортничі") і Пирогівського _ на окружній дорозі ("Пирогово").

Вiдходами смiттєспалювальних заводів є: тверді вiдходи (золи та шлаки), piдкі(стiчнi води), газоподiбнi (димові гази, серед яких найнебезпечнішим складником, що утворюе:ться в значних кiлькостях, є: оксид сульфуру (IV).Нижче наведено вміст S02 у газоподiбних викидах при спалюваннi ТВП та палива, %:

. топковi мазути - 0,3-3,5

. горючi сланцi - 1,6-3,8

. буре вугiлля Пiдмосков'я - 8,0

. донецьке вугiлля - .10 4,0

. твердi побутовi вiдходи США - 0,1-0,15

. твердi побутовi вiдходи країн Європи -- 0.1--0,3. ((3) ст 101)

Ocтaннім часом вченi багатьох країн виказують занепокояння у зв'язку iз зростаючими викидами в атмосферу за-бруднюючих речовии сучасннми смiттєспалювалыними пiдприемствами.Причиною цьго стали відомості вiдомостi про те, що внаслiдок спалювання пластмаси та деяких видiв папе-ру утворюються нові xімічнi речовнни - дiоксини i фура-ни, які з викидами надходять у повiтряний басейн. Стан-адapтiв гpанично допустимих pівнів концентрації діоксинів у багатьох країнах немає. 3анепокояння також викдикає наявність зольних домiшок на смiттєспалювальних пiдпри-ємствах, оскільки вони мiстять важкi метали. ((1) ст.187)

Спецобладнання на побудованих за радянських часів українських ССЗ не розраховане на ефективну боротьбу з забрудненнями, в тому числі і діоксинами. Загалом, діяльність вітчизняних сміттєспалювальних заводів офіційно визнана небезпечною. Крім того, дорогий природний газ та електроенергія роблять діяльність вітчизняних підприємств збитковою. Їх закриття вважається справою часу, і лише відсутність коштів на альтернативні методи поводження з відходами є причиною того, що ССЗ усе ще працюють.

Все бiльше з' являеться вiдомостей про негативний вплив звалищ на пiдземнi води, а також на навколишнi рiчки.

Bід спалювання до реутилiзації. Спалювання, як захiд для лiквiдацiї побутових вiдходiв, явище позитивне, особ-ливо якщо це супроводжуеться постачанням електроенергії або пари. Але ж з вiдходiв можна вилучати певнi речови-ни - метал, скло, папiр, гуму, пластмасу тощо з метою їx повторного використання. Процес вилучення з відходів ціннних компонентiв з подальшою ліквідацією у природоко-ристуваннi зветься утилізацією. Якщо вилученi згодом компоненти стають сировиною для іншого виробництва, то в такому разi користуються поняттям реутилізація,

Теоретично вci вiдходи повиннi пiдлягати реутилізації, але де процес вилучення iз смiття цiнних компонентiв досить складний. В деяких регіонах, наприклад, США реатилізується до 22 % вiдходiв.

Алюмiнiй, скляний посуд і сталь можуть бути реу-тилiзованi практично безмежно.Виробництво алюмінію з 1 т вторинної економить 4 т. бокситiв та 700 кг спеuiальноro коксу, на 35 кг зижуються викиди в атмосферу алюмiнiєвих фтористих сполук. До того ж знижуються енерговитрати на виплавлення металу.

За iснуючими оцiнками, близько 90 % скляних відходів придатнi для вiдновлення. Кожна тонна скляного бою економить майже 1,2 т первинної сировини.

Реутилізація мукулатури сприяє збереженню мільйонів гектарів лісу, економії енергії і води , зниженню забруднення атмосфери і води.((1)ст187)

Донедавна більша частина молока, молочнокислих продуктів, безалкогольних напоїв і пива розливалась виробниками у скляні пляшки, які можна було здавати, повертаючи їх закладну вартість. Машини розвозили пляшки і доставляли назад порожні, їх відмивали і знову наповнювали. Така система ефективна лише в такому разі, коли відстань між виробником і споживачем невелика. Однак по мірі зростання відстаней транспортні витрати стали надто великими, а споживачеві доводиться платити не лише за пляшки, а й за їх перевезення.

З’явився інший вид тари – легкої, яку можна викинути і не везти назад. Одночасно вона виявилась дуже вигідною для її виробників – адже прибуток щоразу отримується від кожної виробленої пляшки чи банки!

Отож, не дивно, що нинішня ситуація така – тара одноразового використання складає близько 6% усіх твердих побутових відходів, близько 50% негорючих відходів і приблизно 90% сміття на узбіччях доріг, яке не піддається біодеградації (тобто, не розкладається