Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерела-ми іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромі-нювання.

* Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромі-нювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.

Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета-і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі зарядже-них часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромі-нювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної без-пеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

> доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню-вання і часу впливу;

> інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено Пропорційна квадрату відстані;

> інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою

екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпе-чення радіаційної безпеки:

1) зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

2) скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

3) збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, Можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які ви-готовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для за-хисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пласт-масу, алюміній.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випроміню-вання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При Цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів: Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту:

> використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

> герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

> заходи планувального характеру;

> застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, викори-стання спеціальних захисних матеріалів;

> використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

> дотримання правил особистої гігієни;

> очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних кон-струкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

> використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захи-сту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97.

У випадку забруднення радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття повинні пройти дезактивацію під контролем служ-би радіаційної безпеки, а у випадку неможливості дезактивації їх слід захоронити як радіоактивні відходи.

Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зростання застосування рентгене- і радіологічних процедур або ви-користання їх у ширших масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов'язують прагнути до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив іонізуючого випромінювання в будь-якій дозі поєднаний з додатковим, відмінним від нуля ризиком ви-никнення віддалених ,стохастичних ефектів. У даний час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і тех-нічні заходи:*

як виняток необгрунтовані (тобто без доведень) дослідження;*

зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше дозове навантаження;*

впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою посиленого візуального зображення;*

застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дос-лідженню, тощо.

Ці заходи, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максималь-ної безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів. Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною й ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регла-ментами припустимих доз опромінення.

Висновок

Всі живі організми мають власну радіочутливість - здатність реагувати у відповідь на подразнення, що викликанє поглинутою енергією іонізуючого випромінення. Радіочутливість частіше всього оцінюється за смертельною дією радіації. Різні біологічні об’єкти мають різний рівень радіочутливості. Наприклад, деякі найпростіші організми, бактерії, віруси здатні переносити величезні дози радіації 1000-10000 Гр (10000-1000000 Р) і при цьому зберігати свою життєдіяльність. У ссавців стійкість до іонізуючих випромінювань набагато менша. Аналліз нещасних випадків показує, що абсолютна смертельна доза для людини, це 600+/-100 Р, а безпосередні (найближчі) ефекти опромінення не розвиваються при дозах менших 100 Р короткочасового опромінення.

Взагалі чутливість клітини до опромінення залежить від швидкості процесив обміну, що відбуваються у них, кількості внутрішньоклітинних структур та інтенсивності поділу клітин.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Д. Нікітін, Ю. Новиков "Навколишнє середовище і людина", 1986 р.

2. Коггл Дж. Биологические эффекты радиации. М.: Мир, 1986.

3. Гродзинский Д.М. Радиобиология растений. 1989.

4. Передерий В.А., Ткач Г.М. Источники и биологические эффекты ионизирующего излучения. 1988.

5. Журавлёв В.Ф. Токсикология радиоактивных веществ. 1990.

6. Безпека життєдіяльності. Підручник. – К., 2000.