У структурі соціоекології, відображе-ні лише ті її галузеві підрозділи, які на сьогодні вже сформувалися в окремі наукові дисципліни. В наш час з проблемою взаємодії суспільства та природи у тій чи іншій мірі стикаються й деякі інші на-уки. Так, гідрометеорологія почала в широких масштабах вивчати вплив антропогенних факторів на атмосферу, гідросферу, кліма-тичні умови нашої планети, а ґрунтознавство - вплив цих факторів на грунти. Сільськогосподарські науки та лісівництво в сучасних умовах не можуть не займатися питаннями охорони та раціональ-ного використання земельних і лісових ресурсів. Соціологія все більше уваги приділяє соціальним аспектам взаємодії суспільства та природи. Космонавтика все ширше використовує метод дистан-ційного зондування поверхні Землі аерокосмічними апаратами для вирішення конкретних соціоекологічних завдань.

Однак соціоекологічні напрями у згаданих і деяких інших нау-ках ще не сформувалися в окремі наукові дисципліни. Тому во-ни поки що не можуть розглядатися як самостійні галузеві під-розділи соціоекології, тим більше, що деякі з них, як, наприклад, так звана екологічна математика, є лише набором методик своєї науки, що застосовуються для розв'язання деяких соціоеколо-гічних задач.

Відповідно до структури соціоекології у вузах повинні готувати соціоекологів двох категорій: соціоекологів-галузевиків та соціо-екологів-інтеграторів. Соціоекологи-галузевики - це фахівці, що вивчають окремі аспекти взаємодії суспільства та природи - гео-графічні, біологічні, геологічні, медичні, економічні, юридичні, тех-нологічні тощо. їх слід навчати на відповідних факультетах різних вузів. Соціоекологи-інтегратори - це спеціалісти найвищої кваліфі-кації, здатні узагальнювати результати галузевих соціоекологічних досліджень, вивчати соціоекосистеми як цілісні об'єкти, розробля-ти математико-картографічні моделі соціоекосистем різного ієрар-хічного рівня, керувати комплексними соціоекологічними дослід-женнями.

Деякі автори, визнавши соціоекологію, відмовляють їй у статусі самостійної науки, розглядаючи її як комплекс наук, методологіч-ний підхід, область знань, науковий напрям тощо. Це не виправда-но ні з теоретичної, ні з практичної точок зору.

Згідно з існуючими нормами, науку вважають окремою само-стійною дисципліною тоді, коли вона має відповідну теоретичну ба-зу, притаманні лише їй предмет і об'єкт дослідження, власний ме-тод і мету. На сучасному етапі розвитку соціоекологія повністю відповідає цим вимогам. ЇЇ теоретичною базою є відкриті і описа-ні соціоекологічні закони. Предметом соціоекології є вивчення закономірностей взаємодії суспільства та природи. Соціоеколо-гія має власний об'єкт дослідження - соціоекосистеми, які як цілісні системи не вивчає жодна інша наука. Провідним методом соціоекології став метод математико-картографічного моделю-вання соціоекосистем. Метою соціоекології є гармонізація взаємо-відносин людського суспільства з навколишнім середовищем у межах локальних, регіональних і, нарешті, глобальної земної соціоекосистеми.

Соціокультурне середовище - це створений людством духов-ний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, форму-ють їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у сфері вза-ємовідносин з навколишнім середовищем.

Поняття “географічне середовище” дуже близьке до поняття “географічна оболонка”. В сучасному розумінні географічна обо-лонка Землі - це сфера взаємодії людського суспільства та при-роди. Вона є надзвичайно складною планетарного масштабу сис-темою, що охоплює тісно пов'язані між собою взаємообміном ре-човин та енергії верхню частину літосфери, гідросфери і нижню частину атмосфери, а також існуючі в їхніх межах біоту та людське суспільство. Це поняття більш широке, ніж “біосфера”. Біосфе-ра є глобальною екосистемою, пов'язаною спільним біологічним кругообігом речовин, її просторові межі визначаються поширен-ням тварин, рослин та мікроорганізмів. У географічній оболонці відбувається великий геологічний кругообіг речовин та обмінно-енергетичні процеси, а її просторові межі визначаються проникнен-ням людської діяльності. Динамічна рівновага географічної обо-лонки забезпечується збалансованою дією її ведучих енергетич-них факторів - сонячної, космічної, гравітаційної, тектонічної, магнітної, біогенної енергії та енергії людського матеріального виробництва.

Географічна оболонка сформувалась внаслідок тривалої істо-ричної еволюції Землі як планети. Перший етап її становлення ха-рактеризується абіогенним розвитком, встановленням стабільних взаємних зв'язків між літосферою, атмосферою і гідросферою; дру-гий - зародженням і швидким розвитком живої речовини, що сут-тєво видозмінила абіогенні компоненти, активізувала процеси ви-вітрювання гірських порід на земній поверхні, утворення грунтово-рослинного покриву та формування сучасної збагаченої киснем атмосфери; третій - виділенням із тваринного світу людини, фор-муванням людського суспільства і перетворенням його на веду-чий планетарний фактор розвитку географічної оболонки.

Головним енергетичним джерелом процесів, що відбуваються в географічній оболонці, є променева енергія Сонця, її нерівномір-ний розподіл по кулеподібній поверхні Землі веде до помітної тери-торіальної диференціації природних умов у межах географічної оболонки. Другим важливим енергетичним джерелом розвитку географічної оболонки є внутрішня енергія Землі.

Географічна оболонка неоднорідна не тільки у вертикальному, айв горизонтальному напрямку. Її горизонтальна диференціація базується на поділі на окремі відносно однорідні ділянки Землі – природно-територіальні та природно-аквальні комплекси. Кожен з них складається із взаємопов'язаних природних компонентів (складових частим). До них належать гірські породи, повітря, по-верхневі води, рельєф, клімат, грунти,