Після відкриття Рурського кам'яновугільного басейну і початку виплавлення коксу в 1849 р. почався перехід на мінеральне пали-во у металургії, що значно прискорило видобуток та переробку за-лізної руди. Цьому сприяло й те, що із залізних руд згодом почали виплавляти інші кольорові метали - нікель, кобальт, мідь, марга-нець тощо. Різко почав зростати видобуток залізної руди на плане-ті - від кількох тисяч тонн у 1800 р. до 7 млн. тонн у 1900 р. Особли-во активізувався негативний антропогенний вплив на природу після застосування парової машини на морському та залізничному транспорті і винаходу двигунів внутрішнього згоряння. Господар-ська діяльність почала завдавати щораз більшої шкоди надрам, рослинному й тваринному світу, грунтам, поверхневим та під-земним водам, повітрю, але все ще не порушила динамічної рівноваги всієї біосфери.

Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в. се-редині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розпитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. За визначенням В. і. Вернадського, людина стала найбільш могутньою геологічною силою на нашій планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби най-потужніших стихійних явищ. На жаль, ця могутність людства май-же не спрямовувалась на окультурення та вдосконалення приро-ди, створення на Землі ноосфери - сфери розуму, про що мріяв В. І. Вернадський. Навпаки, нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пош-кодження регенераційних механізмів біосфери, деформації скла-деного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести у найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.

У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством та природою досяг таких величезних масштабів, всі природні та со-ціально-економічні компоненти глобальної соціоекосистеми вияви-лись настільки взаємопов'язаними, що будь-який, навіть порівняно незначний антропогенний вплив на той чи інший природний компо-нент охоплює всю соціоекосистему в цілому і викликає непередба-чені, часто далекосяжні негативні наслідки. Отже, на третій сучас-ній стадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціоекосистєма стала функціонально замкненою. Вона втратила здат-ність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер повинно стати людське суспільство, і від того, як воно буде вико-нувати ці функції, залежить його власне майбутнє.

Сучасний стан навколишнього середовища і прогнози глобальної соцюекологічної ситуації спонукали учасників 38-ї сесії Гене-ральної Асамблеї ООН восени 1983 р. створити Міжнародну комі-сію по навколишньому середовищу та розвитку, покликану аналізувати його в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала перше фундаментальне дослідження “Наше спільне майбутнє”. На сучас-ному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння сві-товим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації суспільно-політичного, еко-номічного, економіко-технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.

Головними факторами, що призвели до сучасної кризової соціоекологічної ситуації, є демографічний вибух, урбанізація, індустрі-алізація та хімізація народного господарства. Незважаючи на те, і що в багатьох розвинутих країнах народжуваність в останні роки відчутно загальмувалась, кількість народонаселення Земної кулі і за останні роки зросла більше ніж у 2 рази, досягла 6 млрд. осіб і продовжує різко зростати. Більшість цього населення зосеред-жується у великих містах. Кількість людей, зайнятих у сільсь-кому господарстві, щороку зменшується. Прогодувати величезні маси міських жителів стає щораз важче, що викликає необхідність застосування хімічних методів/спрямованих на полегшення обро-бітку земель і підвищення родючості сільськогосподарських культур.

Обсяг промислової продукції в усьому світі кожних 10 років збільшується тепер приблизно вдвічі. Якщо за весь період цивілі-зації людство використало 80-85 млрд. т палива, то половина цьо-го обсягу припадає на останні 25-30 років. Це пов'язано з тим, що у другій половині XX ст. значно змінився паливно-енергетичний баланс на планеті. Питома вага нафти у ньому становить 44 %, природного газу - 18, вугілля - 35 %. За оцінкою експертів, запа-сів органічного палива - вугілля, нафти і газу на рівні прогнозова-ного його споживання у 2000 р., - вистачить людству ще на 150 ро-ків. Максимальний видобуток нафти на планеті очікується у 90-х роках XX ст., а до 2035 р. 90 % всіх відомих світових запасів наф-ти і газу буде повністю вичерпано.

Внаслідок індустріалізації Землі та розвитку транспортних за-собів різко погіршилась якість атмосферного повітря. Щорічно про-мислові підприємства викидають приблизно 145 млн. т оксиду сірки (IV), 250 млн. т пилу, близько 1 млн. т сполук свинцю, десят-ки тисяч тонн фтористих та хлористих сполук, а було величезного поширення явище кислотних дощів. Вихлопні гази автотранспорту та викиди промислових підприємств утворили над багатьма міс-тами постійні отруйні газові хмари, що