Як відзначалося у Національній доповіді України на конференції ООН “Навколишнє середовище і розвиток” (Бразилія-92), в умовах панування в колишньому СРСР централізованої планової командно-адміністративної системи економіка України десятиліттями форму-валась без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Вна-слідок цього в Україні склалася одна з екологічно “найбрудніших” економік - перенасичена хімічними, металургійними, гірничоруд-ними виробництвами із застарілими технологіями. Висока мате-ріалоємність і енергоємність нашого виробництва призводить до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спа-лювання. Це породжує додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи та шлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу.

За даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, обсяг накопичених у межах нашої країни від ходів добувної, енергетичної, металургійної та інших галузей про-мисловості перевищує 17 млрд. т і продовжує щорічно зростати на 1 млрд. т. На території України, що займала лише 2,7 % території колишнього СРСР і мала лише 2 % стоку поверхневих вод, на оди-ницю її площі було розташовано промислових підприємств у 10 ра-зів більше, ніж у Радянському Союзі в цілому. Четверта частина промислових викидів колишнього СРСР ще й досі лягає важким тя-гарем на населення України та її природу. У 1986 -1991 рр. усіма джерелами забруднення було викинуто в атмосферу більше 100 млн. т шкідливих речовин. Майже 20 % міського населення України проживає в зонах, де граничне допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі перевищено у 15 разів.

Дуже гострою в нашій державі є проблема питної води. Україна водним з найменш водозабезпечених регіонів Європи. Потенційні місцеві ресурси поверхневих і підземних вод становлять 60 км3, знижуючись у маловодні роки до 37 км3. Населення і народне гос-подарство України щорічно використовують близько ЗО млрд. м3 води. В той же час величезні об'єми забрудненої води скидаються поверхневі водоймища. Наприклад, в 1990 р. у річки та водойми України було скинуто 3,2 млрд. м3 забруднених стічних вод. Річки, особливо малі, водосховища, акваторії Азовського моря, Сиваша та північно-західної частини Чорного моря характеризуються під-вищеною забрудненістю, погіршенням гідрологічного стану, втра-тою значної частини водних, рибних, мінеральних і деградацією /рекреаційних ресурсів. Особливе занепокоєння викликає безперервне підняття рівня мертвої сірководневої зони в Чорному морі.

Кількість осередків стійкого забруднення підземних вод про-мисловими і комунальними стоками та засобами хімізації сіль-ського господарства зросла за останні 20 років в Україні більше ніж у 4 рази і становить понад 200. Це призвело до забруднення 6 % розвіданих запасів підземних вод, а близько 24 % виявились під загрозою якісного виснаження. Практично в усьому південному і частково у східному регіонах України спостерігається підвищен-ня мінералізації підземних вод, зросли концентрації нітритів і пес-тицидів.

Каскад із шести штучних великих водосховищ на Дніпрі, побу-дованих у 50-70-ті роки, призвів до величезних негативних наслід-ків. Затоплено і вилучено із сільськогосподарської сфери понад 500 тис. га родючих земель. Крім того, підтоплюються прилеглі до водосховищ землі (близько 100 тис. га). Мають місце застійні яви-ща, акумулювання шкідливих речовин, “цвітіння” води, а також руй-нування берегів (зараз потребують закріплення понад 1400 км берегів).

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га. Через відсут-ність резерву вільних земель для розміщення продуктивних сил продовжують залучатися землі сільськогосподарського призначен-ня. З цієї причини загальні втрати сільгоспугідь за останні ЗО років перевищили 2 млн. га, з них 150 тис. зайнято твердими промисло-вими відходами. Нераціональні екстенсивні методи ведення сіль-ського господарства призвели до того, що третину всієї ріллі еро-довано. Щороку порушується близько 200 тис. га земель, темпи їх рекультивації недостатні. Крім того, грунти інтенсивно забрудню-ються важкими металами та іншими компонентами промислових викидів, а також залишками мінеральних добрив і отрутохімікатів. Серед останніх 49 пестицидів особливо небезпечні як високоток-сичні, надакумулятивні і стійкі. Надмірна і нераціональна хімізація сільського господарства призвела до того, що в продуктах хар-чування все частіше зустрічаються нітрати, пестициди та інші шкід-ливі для живих організмів речовини.

Внаслідок ненормованих вирубок значно скоротилася лісистість нашої країни і зараз становить лише 14,3 % її території (проти 37 % у колишньому СРСР і 29 % - у світі). Отже на одного громадя-нина України припадає тільки 0,2 га лісів (у світі - 1,4 га) - це най-нижчий показник у Європі. Площа природно-заповідних об'єктів України становить лише 2,1 % її території, в той час як у розвину-тих країнах наближається до 10 % (наприклад, у США - 7,8 %).

Трагедією для українського народу, про що відверто говориться у вищезгаданій Національній доповіді України на бразильській конференції ООН, стала аварія на Чорнобильській АЕС. її глибинні причини полягають в ірраціональних соціально-економічних відно-синах, що панували в державних, промислових і наукових струк-турах колишнього СРСР, а також у безконтрольному нарощуванні потужностей “мирного атома” при недосконалості технологічних систем. Ще й нині в Україні діє 15 атомних енергоблоків (3 не добу-довано). Загалом у нас було сконцентровано 40 % всієї ядерної енергетики колишнього СРСР. На територіях, радіоактивне забруд-нених після Чорнобильської катастрофи, зараз проживає 2,4 млн. людей, в тому числі понад 500 тис. дітей віком до 14 років. Понад 150 тис. мешканців одержали