органам оцінювати екологічний вплив фіврми в цілому. Всередині вона має право вільно розподіляти викиди між джерелами. Розрахунковий перерозподіл здійснюється по кожній з речовин окремо.
Політика компенсацій визначає правила еконмічного росту в регіонах. Нова фірма, що бажає відкрити підприємство, повинна викупити право на емісію кожної із забруднюючих речовин у інших фірм даного регіону. При цьому продавці маєть скоротити викиди.
Банківські зобов’язання передбачають можливість накопичення ліцензій на викиди. Якщо фірма знизила свої викиди нижче рівня, передбаченого стандартом, то на різницю вона отримує аккредитив, який може покласти у спеціальний банк. Це полегшує потенційним покупцям ліцензззій пошук продавців.
Торгівля квотами на забруднення – найгнучкіший метод економічного регулювання стану довкілля. Він сполучає економічні вимоги та прагнення до економічного росту, ділової активності, запровадження досягнень НТП. Підприємство – джерело шкідливих викидів – має різні мотиви для укладення економічної угоди. Воно може проводити таку політику, щоб зменшити платежі за недозволені викиди, щоб створити запас дозволів на викиди тощо.
В основу рішення підприємства - покупця екологічної ліцензії покладені дві умови: екологічна допустимість, економічна можливість.
Екологічна допустимість описується рівнянням:
У aij ( xi(0) + xi ) + a0y (x0 (o) + x0) ‹ S
i
aij , a0j – внесок і-го, базового підприємства в забруднення j–ї контрольної точки (базове підприємство – те, що купляє ліцензію.).
хі(0) та х0(0) – кількість викидів, що забезпечені ліцензією на і-му та базовому підприємствах.
х0 та хі – кількість викидів не забезпечених ліцензією на і- му та базовому підприємствах;
s- допустимий показник ГДК для окремої речовини або групи речовин.
Але підприємство зацікавлене в укладанні угоди, якщо вона економічно вигідна.
У di (xi ) › D(x0 )
i
де di (х0 ) - функція витрат підприємства і на зниження викидів у масі хі
D(х0 ) - ціна ліцензії.
D(х0 ) не враховує витрат на проведення переговорів та на обгрунтування доцільності угоди. Значення di(хі ) можуть встановлюватися експертами або можливими партнерами.
Найбільш старим та надійним економічним інструментом в охороні довкілля є заставна система. Повернення порожніх пляшок, використаних елементів живлення, пластикових контейнерів. Незважаючи на простоту даний механізм суттєво знижує надходження забруднень до навколишнього середовища (у тому числі і токсичних), зберігає значні кошти і ресурси завдяки утилізації
Можливим економічним механізмом запобігання або помякшення наслідків екологічних катастроф є екологічне страхування – страхування відповідальності підприємства-джерела підвищеного ризику за завдання шкоди через аварію, технічний збій або стихійне лихо.
До екологічного страхування належать:
страхування загальної громадянської відповідальності перед третіми особами, яке передбачає відшкодування збитків майну юридичних осіб та громадян, а також шкоди здоровю населення в результаті аварій та катастроф.
страхування відповідальності за завдання шкоди навколишньому середовищу. Під цим розуміють страхування власників потенційно небезпечних обєктів в звязку з необхідністю відшкодування збитків третім особам. Цей вид страхування передбачає покриття витрат на ліквідацію наслідків забруднення та прямих майнових збитків постраждалих третіх осіб.
Екологічне страхування може здійснюватися в добровільній та обовязковій формі. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховником та страхувальником. Умови і порядок визначаються Законом України про страхування від 7. 03. 1996.
Обовязковим є страхування підприємств, внесених до затвердженого законодавством переліку екологічно небезпечних обєктів. З цією метою створюється банк даних (екологічний архіваріус) про небезпечні для навколишнього середовища підприємства та виробництва.
В основі рангування підприємств за ступенем їх екологічної небезпеки лежать оцінки вірогідності страхового ризику (події щодо якої проводиться страхування) та потенційних економічних збитків. В залежності від величини останніх виділяють три групи:
-особливо небезпечні – група А. Повинні обовязково підлягати страхуванню.
-небезпечні – група Б. Рішення про страхування приймають регіональні природоохоронні органи.
-малонебезпечні – група В. Підприємства страхують ризик екологічних аварій на добровільній основі.
Страхове відшкодування виплачується в розмірах, передбачених чинним цивільним законодавством і визначається в результаті розгляду справи в судовому або іншому порядку. Страхове відшкодування містить:
компенсацію збитків повязаних із пошкодженням або загибеллю майна;
суму збитків, повязаних із погіршенням якості життя та стану навколишнього середовища;
витрати необхідні для врятування життя та майна осіб, яким завдано шкоди;
Не відшкодовуються збитки, повязані з генетичними наслідками забруднення навколишнього середовища.
Забезпечення екологічної безпеки населення та господарських обєктів на всіх рівнях реалізується через створення системи екологічного страхування. До неї входять такі фонди:
-Страхові фонди підприємств – джерел підвищеного ризику:
-Фонди взаємного страхування, що створюються галузевими чи регіональними обєднаннями таких підприємств;
-Фонд страхування екологічного ризику, який забезпечує захист інтересів третіх осіб, у випадку завдання їм збитків аварійним забрудненням, та компенсацію збитків самого страхувальника. Фінансові ресурси цього фонду формуються за рахунок коштів екологічного фонду та страхових компаній, що стимулюють природоохоронну діяльність.
Страхові фонди підприємств та фонди взаємного страхування призначені для компенсації, як правило, невеликих збитків. Розміри внесків та величина відшкодування збитків з цих фондів визначаються спільним рішенням учасників в кожному конкретному випадку. Схема роботи таких фондів полягає в тому, що підприємства-забруднювачі та громадяни (реципіенти) вносять деяку суму в один чи кілька фондів, які у випадку виникнення страхового випадку компенсують постраждалим збитки. обєднання фондів в єдину систему дає можливість переміщувати капітал, тимчасово розміщувати вільні кошти на депозитних банківських рахунках.
Практично підприємство не може власноруч ліквідувати наслідки страхових випадків, викликаних техногенними аваріями. Єдиною формою захисту інтересів і населення, і підприємств є страхування.
Країни, що вводять у себе систему екологічного страхування найчастіше стикаються з такими проблемами:
-відсутність методології страхування екологічного ризику;
-відсутність методик нормальних оцінок збитків, особливо завданих здоровю населення;
-необхідність пошуку перестраховика для виконання зобовязання або створення резервних фондів.
В механізмі екологічного страхування не передбачені часові рамки