Гармонізація взаємовідносин людини і природи цінна не тільки у власне екологічному значенні. Вона важлива також і для розв’язання інших проблем. Екологічно виправдані рішення є в той же час і соціально — позитивними, остільки, оскільки сама людина і суспільство загалом є частиною природи в широкому значенні слова.

Завдання гармонізації відноситься до тих ще далеких етапів розвитку взаємодії людини з природою, коли в противагу нинішньому глибокому конфлікту з природою буде створена реальна основа для єдності людини з природою. Але ми не маємо права нехтувати навіть віддаленою перспективою, залишати її без уваги заради невідкладних сьогоднішніх проблем. І тут є що сказати філософу. Він, в противагу колишнім ідеям “боротьби з природою” може висувати якщо не програми гармонізації відносин з всіма живими істотами на землі, то щонайменше продумані ідеали етично зрілих, духовно осмислених відносин зі світом; філософія здатна внести чималий внесок в підготовку інтелектуально — психологічного клімату для прийняття і втілення таких ідеалів, стимулювати творчий пошук безконфліктних форм взаємодії з природою і поступового пом’якшення існуючих жорстких установок по відношенню до природи.

Широта і різноплановість порушеної проблеми, а також обмеженість обсягу даної роботи не дозволили провести аналіз всіх її сторін. Однак внаслідок загального огляду різноманітних позицій і думок, які прямо або непрямо зачіпають філософські аспекти взаємовідносин людини і природи, видно, що подальша розробка стратегії розвитку відносин в даній системі, визначення місця Людини у Всесвіті є одним з найважливіших завдань сучасності. І ніякими напівзаходами це завдання вирішити неможливо. Modus vivendi, або спосіб існування суспільства і природи, в ідеалі повинен бути таким, щоб негативний вплив природи на суспільство і суспільства на природу був мінімальним, що не порушує стійкості обох систем. Основні принципи стабільних відносин стосуються поведінки людини і по своїй суті не можуть бути нічим іншим, крім імперативів, або, згідно В.І.Далю, наказів до неодмінного виконання. Якщо суспільство керується екофільними імперативами, то це і є гарантією екологічної рівноваги основи стабільності природи і суспільства. Історія світової цивілізації вчить, що вихід з екологічної кризи полягає в тому, щоб творчо відповісти на виклик сучасної ситуації і докорінно змінити суспільно-виробничу технологію і основні форми взаємовідносин людини і природи. Основним світоглядним принципом взаємовідносин людини і природи повинен стати принцип гармонії людини і природи як двох відносно самостійних частин єдиної системи, що розвиваються кожна по своїх законах, але які в той же час внутрішньо нерозривно пов’язані.

У філософському відношенні майбутнє — це, зрештою, вразливе сьогодення, що розвивається. Отже, нинішні нестерпні темпи розвитку є тим, що можна назвати своєрідним “зловживанням, перенесеним в майбутнє”, яке з подесятереною силою відіб’ється на наших нащадках.

Тим же, хто виправдовує знищення природи необхідністю підвищення добробуту суспільства, необхідно пам’ятати, що вдосконалення особистості неможливе за рахунок природи, а повинно супроводжуватись вдосконаленням самої природи.

Визначаючи подальшу стратегію розвитку людства і цивілізації, нові етично-філософські пріоритети у взаємовідносинах з природою, потрібно пам’ятати, що біосфера існувала до появи на Землі людини, може існувати і без неї. Але людина без біосфери існувати не може — це аксіома. Значить, виконання принципу спільного розвитку, забезпечення коеволюції біосфери і суспільства вимагає від людини певної регламентації в своїх діях, визначених обмежень.

Чи буде здатне наше суспільство поставити свій розвиток в певні рамки, підпорядкувати його тим чи іншим умовам “екологічного імператива”? Відповідь на це питання зможе дати тільки історія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
І ЛІТЕРАТУРИ.

I. ДЖЕРЕЛА.

1.Вернадский В.И, Химическое строение биосферы Земли и ее окружения.-М.,1987.

2.Маркс К.,Энгельс Ф. Сочинения.,-М.,1957,т.3.

3.Федоров Н.Н. Философия общего дела.-М.,1982.

II. ЛІТЕРАТУРА.

4.Гиренок В.И.

5.Гор Л. Земля на чаше весов.-М.,1993.

6.Жибуль И.Я. Экологические потребности: сущность, динамика, перспективы.-М.,1991.

7.История взаимодействия общества и природ . (тезис конференции)-М.,1990,ч.1-3.

8.Кравченко И.И. Экологическая теория в современных теориях общественного развития.-М.,1992.

9.Кульпин Э.С.,Пантин В.И. Решающий опыт._М.,1993.

10.Лось В.А. Взаимоотношения общества и природы.-М.,1990

11.Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера.-М.,1993.

12.Моисеев Н.Н. Человек, среда, общество.-М.,1991.

13. Специфика философского знания и проблема человека в истории философии.-М.,1989.

14.Філософія.Курс лекцій: Навчальний посібник.

15.Хесле В. Философия и экология.-М.,1993.

ДОДАТОК 2.

Список використаних джерел і літератури.

I. ДЖЕРЕЛА.

1.Вернадський В.І, Хімічна будова биосферы Землі і її окружения.-М., 1987.

2. Маркс До., Енгельс Ф. Твору.,-М., 1957, т.3,с.16.

3.Федоров Н.Н. Філософія загального дела.-М., 1982.

II. ЛІТЕРАТУРА.

1. Гір Л. Земля на чаші весов.-М., 1993.

2.Гиренок Ф.И. Екологія, цивілізація, ноосфера.-М., 1990.

3.Жібуль И.Я. Екологічні потреби: суть, динаміка, перспективы.-М., 1991.

4.Іванов В.Г. Конфлікт цінностей і розв'язання проблем экологии.-М.1991.

5.Кравченко И.И. Екологічна теорія в сучасних теоріях суспільного развития.-М., 1992.

6.Кобилянський В.А. Природа і суспільство. Специфіка, єдність і взаимодействие.-Красноярськ,1990.

7. Кульпин Э.С., Пантін В.И. Вирішальний досвід._М.,1993.

8.Лось В.А. Взаємовідношення суспільства і природы.-М., 1990

9.Моїсеєв Н.Н. Чоловік і ноосфера.-М., 1993.

10.Моїсеєв Н.Н. Чоловік, середа, общество.-М., 1991.

11.Сафонов И.А. Філософські проблеми єдності людини і природы.-СПб., 1994.

12. Хесле В. Філософія і экология.-М., 1993.

13. Історія взаємодії суспільства і природи. (тези конференції)- М., 1990, ч1-3.

14. Людина і природа- проблеми социоестественной історії (матеріали наукової конференції)-М., 1994.

15. Людина в контексті глобальних проблем. (сб. під ред. Ермолаєва В.Е.)- М., 1993.