Деякі аспекти індивідуальної схильності до раку у світлі задач онкологічної профілактики.

Метаболізм (біотрансформація) сторонніх сполук (ксенобіотиків) здійснюєтья тим ж шляхом, якими біотрансформуються природні для організму речовини. Потрапляючи в організм, нові класи хімічних сполук, з якими організм раніше ніколи не зустрічався, включаються в уже сформовані біохімічні реакції, вироблені в процесі філогенезу. Процеси біотрансформації спрямовані в основному на знешкодження (детоксикацію) отрут і є одним із захисно-пристосувальних механізмів, які врівноважують взаємовідносини організму з навколишнім середовищем.

Метаболізм сторонніх речовин здійснюється шляхом окиснення, відновлення, гідролізу, синтетичних реакцій, внаслідок чого утворюються лише токсичні полярні водорозчинні речовини, які виділяються з організму з сечею.

В окремих випадках можливе утворення сполук, які більш токсичні порівняно з вихідними. Це явище називається летальним синтезом.

Основним органом, який метаболізує шкідливі хімічні речовини, є печінка, хоча здатність до детоксикації властива також ниркам, стінкам шлунку та кишок, легеням та іншим органам та тканинам. Безпосереднім місцем знешкодження сторонніх речовин є клітинні органоїди, зокрема ендоплазматичний ретикулум, який містить мікросомальні ферменти, що спонукають реакції біотрансформації.

Схема 5

Шляхи надходження (абсорбції), розподілу та виведення токсичних хімічних речовин.

Однак, будучи другою за важливістю причиною смерті дорослої людини, рак та інші злоякісні новоутворення (ЗН) усе ж відносяться до захворювань, що вражають лише невелику частину населення, і навіть в умовах інтенсивного канцерогенного впливу, характерного для декотрих галузей виробництва, істотно підвищений ризик розвитку НЗ реалізується лише у окремих осіб. Аналіз багатьох онкоепідеміологічних досліджень у області професійного раку свідчить про те, що така вибірковість ураження, як при ряді інших хронічних професійних захворюваннях, у значній мірі визначається реальними кількісними відмінностями. Разом з тим, навіть при максимальних експозиціях переважна кількість робочих не захворює раком, у той час як навіть при істотно менших впливах вірогідність його розвитку значно вища, ніж у неекспонованих, тобто особи, для котрих таке знижене навантаження видається, нажаль, ефективним.

При цьому виникає думка про важливе значення індивідуальної схильності до ЗН, обумовленої тими або іншими біологічними характеристиками організму, включаючи генетичні особливості організму, або фактори середовища, включаючи шкідливі звички, умови харчування, фонові незлоякісні захворювання і т. ін.

Виявлення основних факторів індивідуальної схильності дало б можливість виявити осіб, що є особливо схильними (або навпаки, особливо стійкими) до розвитку злоякісних новоутворень, що може стати основою для цілеспрямованого планування медико-біологічної профілактики раку у якості важливого доповнення до технічних заходів профілактики . Зокрема, це зробило б можливою відповідну професійну орієнтацію, професійні рекомендації по корекції способу життя, концентрацію зусиль онкологів на ранній діагностиці ЗН у першу чергу у осіб з підвищеною вірогідністю захворювання, а також проведення різноманітних оздоровчих заходів перед усім у групі особливо підвищеного онкологічного ризику.

Слід виділити декотрі істотні особливості схильності до ЗН порівняно з декотрими професійними захворюваннями.

Перша особливість пов’язана з тим, що рак, індукований впливом будь-якого професійного фактору, не відрізняється від свого “двійника”, що розвинувся під впливом інших екзогенних факторів (наприклад, паління) або спонтанно. Це означає, що при аналізі індивідуальних особливостей тих, хто захворів раком, ми маємо справу з особою, у котрої професійна етіологія хвороби лише більш або менш вірогідна. Таким чином, отримана інформація не обов‘язково характеризує фактори схильності до розвитку саме того ЗН, що пов‘язане з впливом канцерогену, що нас цікавить.

З цими труднощами пов‘язане принципово важливе питання про те, що саме потрібно виявити та що грає вирішальну роль: індивідуальна чутливість до дії конкретного канцерогену або ж схильність клітин даного організму до малігнізації під впливом багатьох або навіть будь-яких потенційно канцерогенних стимулів. У першому випадку можна подумати про індивідуальні відмінності фізіологічних та біологічних механізмів, що контролюють токсикокінетику канцерогенної речовини, тобто можливість утворення критичної концентрації його в клітині-мішені за заданих умов експозиції, а також метаболічну детоксикацію, або, навпаки, метаболічну активацію цієї речовини, тобто біотрансфармацію його в продукт, що безпосередньо має канцерогенну активність. У другому випадку можна припустити ті або інші особливості молекулярних механізмів репресії онкогенів, репарації пошкодженої ДНК і т. ін.

Відмінність механізмів не може не означати принципової відмінності факторів індивідуальної схильності. Якщо у першому випадку основну роль повинні грати фактори, більш або менш специфічні для чутливості до певного канцерогену або групі канцерогенів, то у другому- фактори загальні для усіх раків або, можливо, для раків певних органів, незалежно від фактору, що їх індукує. Так, N-гідроксилювання є, за певними даними, основним ланцюгом метаболічної активації ароматичних амінів, що викликають розвиток раку сечового міхура, у той час, як ацетилювання- найістотнішим ланцюгом метаболічної детоксикації. Є дані про те, що фенотип “повільного ацетилятору” збільшує схильність до утворення цих пухлин, у тому числі професійних. Є підстави очікувати, що фенотип високої здатності до N-гідроксилювання грає також роль, що веде до схильності. У той же час немає особливих підстав пов‘язувати з цими метаболічними фенотипами відмінності сприйняття дії інших канцерогенів, що підлягають біотрансформації за іншим шляхом. Наприклад, у біотрансформації канцерогенних ПАВ ключову роль грає активність арилгідрокарбонгідроксилази, що вказує на можливий напрямок пошуку відповідного маркеру чутливості до їх дії.

Певні пухлини, що рідко зустрічаються, мають конкретні генетичні риси. Однак, для таких пухлин, як рак легень, шлунку, шкіри, грудної залози ..., що дають найбільшу частину випадків ЗН та більшість з котрих є важливими також у структурі виробничо-обумовленої онкологічної захворюваності, значно більш важливим є питання чи залежить ризик