В ряді рекреаційних місцевостей інтенсивно проводяться меліоративні роботи.

Рекреаційне природовикористання, однак, характеризується і серйозними негативними наслідками для природних комплексів. Рекреаційні ресурси , як і інші ресурси, мають певні запаси. Можна говорити про їх вичерпаність, яка теоретично визначається порогом навантаження на них, вище якого ресурси або суттєво змінюються в сторону меншої привабливості, або ж деградують. Надмірна експлуатація ресурсів водночас приводить до їх знищення. Американські вчені в останні роки б’ють тривогу в зв’язку з процесом деградації національних парків. Під дією витоптування ущільнюється грунт, змінюється гідрологічний режим, деградують рослинні угруповання .

Масовий туризм, таким чином, становить практичну і наукову проблему відповідності охорони природи з принципом загальнодоступності цінних природних комплексів. В науковому плані ця проблема виражається в першу чергу поняттям рекреаційної ємності природних комплексів. В практичному плані вона означає, що в основі рекреаційного планування, проектування та експлуатації природних комплексів мають лежати науково обґрунтовані норми навантажень на природу.

Одна з основних об’єктивних причин деградації рекреаційних районів полягає у відставанні рекреаційної пропозиції від рекреаційного попиту, що приводить до територіальної надмірної концентрації рекреантів.

Крім того сама існуюча практика визначення економічної ефективності капіталовкладень в рекреаційну галузь не враховує зміни в природно-територіальних комплексах, які наступають в результаті експлуатації їх зі сторони цієї галузі. На стадії проектування економічної ефективності капіталовкладень відсутні економічні стимули для охорони рекреаційних ресурсів. Навпаки, часто більш вигідним вважається варіант, не забезпечуючий більш повне збереження ресурсів, так як при інших рівних умовах на його здійснення необхідні менші капіталовкладення. Негативні наслідки для природних комплексів мають і суб’єктивні причини їх деградації. До них відноситься низька культура поведінки рекреантів, яка проявляється в прагненні панувати над природою, щоб задовольнити свої іноді зовсім не туристичні потреби. Туристи знищують лісовий приріст, необережно поводячись з вогнем, не знищують сміття, грабують печери і т. д.

Однак така класифікація шкоди для природно-територіальних комплексів, побудована на внутрішніх особливостях рекреаційної діяльності недостатня.

Спостереженнями над старо- і частково новоосвоєними рекреаційними районами інтенсивного освоєння призводять до думки про те, що принципіальний підхід до проблеми взаємодії суспільства і рекреаційних ресурсів ( як основної частини взаємодії суспільства і природи ) може бути оснований , виходячи в першу чергу з основного протиріччя економіки. Індивідуальне присвоєння державної території, і особливо рекреаційних ділянок колективного використання, набирає зловісний розмах. Любуватися морем, озером, рікою, купатися в них, прогулюватися по їх берегах - всі ці іноді елементарні права змиваються хвилею приватного присвоєння землі. В умовах приватної власності на землю з усіх способів використання землі найбільш вигідним вважається її забудова. Власники лісів, полів і садів зразу ж забудовують їх, як тільки є така можливість. Навіть в умовах державної регламентації цей процес неперервно розширюється з допомогою “відступу від правил”. Краєвид, порушений бетоном не може виникнути знову.

Відносно відокремлені промислові галузі, використовуючи землю, природні, економічні, трудові ресурси, вступають у протистояння з туризмом та відпочинком. Вони забруднюють середовище, порушують екологічну рівновагу, і навіть використовують у великій кількості цінні рекреаційні ресурси, частково не відновлювані. Яскравим прикладом являється протистояння “місто - курорт”. Процес урбанізації в рекреаційних районах супроводжується стрімким зменшенням рекреаційної ємності. Місто починає витісняти курорт. Виникає необхідність вирішення дуже серйозної задачі - оптимізація чисельності постійних жителів курорту та відпочиваючих. В цьому зв’язку В. І. Азар ( 1972 ) справедливо зазначає : “ Ніхто не дозволить поселитися на ділянці , де б’ють нафтові фонтани , так як це буде суперечити загальнонародним принципам. Але ж курортний район є не меншою цінністю”.

Список використаних джерел

1. Койнов М. М. “Природа Станіславської області.”

2. Масляк п. О. “Географія України ”

3. Мироненко М. С. “ Рекреационная география”

4. Мацола. “ Рекреаційний туристичний комплекс України”

5. Фоменко Н. В. “ Рекреаційні ресурси та курортологія”

6. Заповідники та національні природні парки України. -К..

Вища школа. 1999р.

7. О.М. Маринич «Географічна енциклопедія України». Том 3.-

-К. Радянська енциклопедія 1989-1993рр.

Додатки.

Карпатський природний національний парк Карпатський природний національний парк, створений у 1980р., — перший в Україні природ-ний національний парк, розташований у північ-но-східній частині Українських Карпат, у верхі-в'ях річки Прут, у межах Івано-Франківської області. Його площа 50,3 тис. га. Карпатський природний національний парк має зберігати уні-кальні для Центральної Європи природні ланд-шафти, шо відзначаються багатим генофондом, рідкісними екосистемами і значним рекреацій-ним потенціалом, а також сприяє підтриманню екологічного балансу в регіоні. У флорі парку по-над 1100 видів судинних рослин. У рослинному покриві більше мішаних, буково-ялицево-ялин-кових, а вище 1100— 1200 м — чисті ялинові ліси, Букові ліси з домішкою явора, ясеня, в'яза, ялиці та ялини поширені на схилах гірських масивів до висоти 500—600 м над рівнем моря. Вище трап-ляються ялицево-букові та буково-ялицеві лісиз домішкою ялини у басейні Пруту. Насхилахзка-м'янистими осипищами зростає сосна звичайна, береза, ялина, збереглась реліктова сосна кедро-ва. Вище 1600 м у субальпійському поясі сфор-мувалося криволісся сосни гірської, вільхи зеле-ної, ялівцю сибірського та субальпійські луки по-декуди з рододендроном східнокарпатським (ендемічний вид) та аркто-альпійськими видами верб. У альпійському поясі (понад 1800 м) пану-ють луки-полонини, де ростуть осоки, костриця ситник та Ін. Натериторії парку відомо до 20 видів рослин, занесених до «Червоної книги України» сосна кедрова європейська, рододендрон східно-карпатський, дріада восьмипелюсткова, тирлич жовтий, первоцвіт дрібний, ліннея північна, ар-ніка гірська та ін. Дослідники відзначають багат-ство тваринного світу