Кр – коефіцієнт річної рентабельності основних фондів;

Т1, Т2 – тривалість служби обладнання до і після проведення природоохоронних заходів.

ІІІ. Загальний ефект від підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь або від попередження витрат обчислюється за різницею їх оцінки до і після проведення природоохоронних заходів:

Ес=(О2 – О1) М ,

Де О1, О2 – економічна оцінка 1 га сільськогосподарських угідь;

М – площа угідь.

Якщо ж оцінка земель відсутня, то ефект визначається за середньорічним приростом чистої продукції:

Еч.п.=(Ч2 – Ч1) ,

Госпрозрахунковий ефект визначається за середньорічним приростом прибутку:

Егосп=Г2(Ц – С2) – Г1(Ц – С1) ,

Де Г1, Г2 – середньорічна продукція за багато років;

Ц – оптова (закупівельна) ціна одиниці продукції;

С1, С2 – собівартість одиниці продукції до і після проведення заходів.

Крім розглянутих існують також порівняльні показники ефективності. Їх використовують під час розробки (опрацювання) довгострокових програм і прогнозів з охорони об’єктів, коли виникає необхідність вибору серед кількох варіантів найбільш оптимального.

У цьому випадку показником економічної ефективності порівняльних варіантів є мінімум затрат, що визначається відповідно з названою типовою методикою:

С+ЕнК>min, Ен=0,12.

Якщо здійснюються заходи протягом тривалого періоду (відновлення лісів, рекультивація земель та ін.), а величина витрат з часом змінюється, то використовується така формула:

? Кt + Ct / (1 + Еп)tб >min ,

де tб – базовий момент часу, до якого приводяться витрати t – го року;

Сt – експлуатаційні видатки t – го року;

t0, t – відповідно початок і кінець впровадження природоохоронних заходів;

Кt - капітальні вкладення в t – го року;

Еп – коефіцієнт дисконтування вкладень (для промисловості, будівництва, комунального господарства – 0,08; для сільського господарства – 0,05; для лісового господарства – 0,03).

Головна умова проведення розрахунків полягає в тому, що всі варіанти мають бути порівняльними за кількістю населення, розмірами території та іншими ознаками. При відсутності цієї умови необхідно коригувати використовувані показники.

4. Еколого-економічна оцінка проектних рішень.

Крім названих існує ще одна оцінка, яка найчастіше використовується в практиці проектування. Це так звана еколого-економічна оцінка проектів нового будівництва.

В Україні вона здійснюється згідно з “Методикою еколого-економічної оцінки проектів”, розробленою колишнім Держпланом, Міністерством охорони здоров’я і Держкомітетом з охорони природи та комітетом з розміщення продуктивних сил України АН України в 1980 р.

Мета еколого-економічної оцінки:

§ попередження негативного впливу проектних рішень на навколишнє середовище;

§ комплексне еколого-економічне обгрунтування проекту будівництва або реконструкції підприємств.

Проектні об’єкти повинні відповідати всім діючим на час проектування державним стандартам і положенням з екології виробництва (наприклад “Санітарним нормам проектування промислових підприємств”, “Правилам встановлення допустимих викидів речовин промисловими підприємствами” та ін.).

Важливою умовою еколого-економічної оцінки є порівняння витрат нового будівництва з базовими. Базою вважають показники кращих підприємств у галузі. База в кожному конкретному проекті визначається індивідуально.

Еколого-економічна оцінка складається з чотирьох етапів.

1. Оцінка екологічної допустимості будівництва.

Вона полягає в тому, що сумарний обсяг викидів нового чи реконструйованого виробництва не може перевищувати ГДК в атмосфері та воді:

Сі / ГДКі ? 1 ,

Де Сі – фактична концентрація і-ї речовини в повітрі і воді;

ГДК – гранично допустима концентрація і-ї речовини.

Іноді викиди складаються з кількох речовин, що мають комбіновану дію, тобто сума їх дій має нову, більш негативну якість, ніж кожен з них зокрема. В цьому випадку

?Сі / ГДК ? 1,

де r – кількість шкідливих речовин, що мають комбіновану дію.

Якщо ці співвідношення, виходячи з об’єктивних причин, не можуть бути виконані, то VГДК ? 1, де V - об’єм викидів забруднюючих речовин; ГДК – гранично допустимий викид цих речовин. Обрахунки здійснюються для всієї групи забруднюючих речовин.

Обсяг викидів визначається виходячи з нормативів питомих викидів на одиницю виготовленої продукції, що обчислюється за допомогою галузевих методик:

V=V,А,

Де V, - питомий норматив викиду; А – обсяг виробництва продукції.

2 етап. На ньому обчислюється і зіставляються витрати на проектованому об’єкті з базовим. Витрати обчислюються за допомогою формули приведених витрат. Проектовані варіанти порівнюються з базовим:

Зі?Зб,

Де Зі – приведені витрати в і – му варіанті будівництва;

Зб – приведені витрати на базовому підприємстві.

З кількох варіантів обирають оптимальний.

3 етап. Він пов’язаний з необхідністю подолання шкідливого впливу в районах, де забруднення вище від ГДК, тобто необхідна мінімізація шкідливої дії проектованого об’єкта.

Як критерій екологічної оптимальності проекту використовується показник мінімуму питомого впливу проектованого об’єкта на середовище:

П=Кр + Кз>min,

Де Кр – ресурсомісткість об’єкта;

Кз – коефіцієнт забруднюючої дії проектованого об’єкта.

Кр=?QR / A,

Де Q – обсяг споживаного ресурсу;

R – економічна оцінка цього самого ресурсу;

А – річний обсяг виробництва продукції.

Кз=?(R,V,) / А,

Де R, - економічна оцінка умовних викидів;

V, - умовний обсяг викиду в атмосферу забруднюючої речовини.

Умовний обсяг викиду в атмосферу забруднюючої речовини визначається з допомогою додаткового методу. У підсумку обирають мінімальний варіант. Якщо їх кілька, то перевагу надають варіанту з мінімальними витратами.

4 етап. Визначається економічний ефект від капітальних вкладень. На основі порівняння з базовим підприємством визначаються витрати величини збитків і розраховується економічний ефект:

Е=[(Сб – С) + (Кб – К)Ен] А + (У – Уб) А,

Де Сб, С – потпчні витрати базового і проектованого підприємства на одиницю продукції;

Кб, К – питомі капітальні вкладення;

А – річний обсяг виробництва;

У, Уб – річний попереджений (запобіжний) збиток на одиницю продукції.

З усіх варіантів обирається варіант з найбільшим річним ефектом.