У шести областях України розташовані регіональні підприємства
УкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів,
які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей
народного господарства. Ці підприємства також не мають установок
для первинної переробки відходів.

Підприємства з видобування та переробки уранових руд
знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській
областях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її
відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі,
газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього
природного середовища. В них містяться природний уран, торій-232,
продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і
радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей
головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами
хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.

Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням
джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферах
господарства і наукової діяльності. На даний час існує близько 8
тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько
400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ.

Через існування великої кількості штучних і природних джерел
іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської
катастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна
ситуація, яка викликає необхідність створення системи заходів
радіаційного захисту населення та навколишнього природного
середовища.

В систему таких заходів мають входити основи ядерного
законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної
безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської
катастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами та
підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту
населення.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. Сільське господарство України- найбільш природомістка галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає 41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка території України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55 відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь -
сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарському
виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів
води, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку на
одного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь,
у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці
показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораність
сільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а в ряді
регіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені
малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та
схилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка
території, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, а
рілля - 26,9 відсотка. Ефективність використання земель в Україні
значно нижча, ніж у середньому по Європі.

Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в
Україні є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність
реального власника, помилкова стратегія максимального залучення
земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку
землі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиважена
цінова політика, недотримання науково обгрунтованих систем ведення
землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення
недостатньої кількості органічних добрив, низький
науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації
меліоративних систем, недосконала система використання і внесення
мінеральних добрив та невиконання природоохоронних,
комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В
окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається
неконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності
органічної маси, а в районах зрошення - підтоплення і засолення
грунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних
екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині
14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаються
еродуванню, 1,5 відсотка - перезволоженню, понад 4 відсотки є
солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод
загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях
спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки
за 20 років (з 1961 року по 1981 рік) середній вміст гумусу в
грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка.

Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без
суворого і надійного державного екологічного та митного контролю
за ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчої
бази призводять до споживацького ставлення до землі. Використання
у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших
хімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненням
може ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизити
відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість
агроландшафтів.

ТРАНСПОРТ . Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокрема її рухомі засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а
також стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення
(склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станції
технічного обслуговування, майстерні тощо).

Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази
автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миття
автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин,
кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процесах
ремонту автомобілів.

Через великі обсяги використання пального автотранспорт
забруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами:
на рівні 25 відсотків - солями свинцю,